Амадока

У власних міркуваннях, озброєний мудрістю улюблених філософів і богословів — Платона й Плотина, Павла, Філона, Августина, — Сковорода дійшов висновку, що шлях до цілковитого розчинення у Господі лежить через сотні й тисячі послідовних відмов від спокус. Улягаєш спокусі: погоджуєшся пригрітись у тепленькій місцині, сісти у зручне крісло, з’їсти ромову бабу, закуняти біля каміна, прийняти постриг — і віддаляєшся на незмірну кількість століть від омріяного. Шлях вимагає пильности.

Що ж він обрав? Роль старця, убогого блукальця, бездомного і невлаштованого волоцюги, без власного дому, без родини, без визначеного суспільного становища. Освічений, проникливий, начитаний мудрець обрав роль пришелепкуватого дурника, простакуватого й наївного недоріки: «Зніми покриття й побачиш, що дурість єсть найпремудре, а тільки прикрилось юродством». Коли для Баал Шема недорікуватість і простакуватість певний час були маскуванням, прикриттям, що захищало його святість від поглядів, рук і язиків грішників, то для Сковороди його «дурість» і є суттю святости, найчистішою святістю уповні. Він винайшов для себе формулу абсолютного щастя, шукаючи відповідей у запереченнях і протилежностях: мудрість — у дурості, велич — у ницості, багатство — в бідності, любов і близькість — у віддаленості й розлуці.

Сковорода обрав довгі одноманітні дні походів уздовж битого шляху, під нудними струменями дощу чи палючими сонячними променями. Бруд під нігтями і за вухами, пересохлу горлянку, набиту придорожним пилом, поколені стернею стопи, вдивляння в сонячний диск аж до моменту, коли в очах усе виблякало й пронизливо біліло. Що дошкульніше пекли збиті до крови ноги, що відчутніше стугоніли втомлені кістки, а шлунок стискався від голоду, мов порожній капшук зі старої шкіри (Сковорода не вживав у їжу м’яса і риби, не пив вина, через що говорилося, ніби він розповсюджує маніхейську єресь), що менше годин він спав (зазвичай — чотири), що більше кпинів і образ лунало в його бік, що щедріше кривавили душевні рани — то повніше він відчував, що його приниження любе й солодке Господові, що він на правильному шляху, що він тримається гостинця, не збочуючи і не вагаючись недоречно.