Звіяні Вітром (том 1)

Але у Скарлет новина не викликала сліз. Почувши її, вона тільки й подумала: “Ну й хвала Богові! Тепер уже ніхто не забере корови. Та й коня. І можна буде дістати срібло з криниці, і кожен їстиме ножем та виделкою. І можна буде без страху об’їздити всю околицю в пошуках харчів”.

Це ж полегкість яка! Уже не доведеться наполохано здригатись, почувши цокіт копит. Не доведеться схоплюватись глупої ночі й тамувати подих - чи то справді чути знадвору подзенькування упряжі, стукіт копит, різкі голоси янкі, що віддають команди, а чи то лише причувається. А найголовніше - що Тара таки вціліла! Тепер найстрашніші її нічні кошмари ніколи вже не справдяться. І їй таки ніколи не доведеться стояти на галявині й дивитись, як дим куриться з рідного її дому, і чути, як гуготить полум’я і западає дах.

Так, Справа Півдня зазнала поразки, але війна в очах Скарлет завжди здавалася безглуздям, і мир, що не кажіть, а таки краще. Очі у неї ніколи не сяяли захватом, коли зоряно-смугастий стяг здіймався вгору на щоглу, ніколи вона не здригалася від зворушення, чуючи виконання “Дік- сі”. їй чужий був той фанатичний запал, що дозволяв іншим в ім’я Священної Справи легко терпіти нестатки, нудотні обов’язки шпитальної няньки, жахи облоги, недоїдання останніх місяців. Тепер усе це минуло, все позаду, і вона не збирається проливати над цим сльози.

Все позаду! Ця війна, яка, здавалося, триватиме без кінця, війна, яка прийшла непрохана й нежадана, і так нагло розтяла їм життя навпіл, що майже зовсім стерла пам’ять про колишні безтурботні дні. Озираючись назад, вона незворушно споглядала таку собі гарненьку Скарлет у зграбних чепурних черевичках із зеленого сап’яну, у хвилястих кринолінах, густо напахчених лавандою, і сама дивувалася: невже й справді то вона така була? Ота Скарлет О’Гара, за якою упадали всі юнаки з округи, яка мала до своїх послуг сотню рабів, яку багатий маєток захищав наче муром і першу-ліпшу забаганку якої вдовольняли батьки? Оте розпещене й безжурне дівча, яке завжди вміло наполягти на своєму, тільки ось дружиною Ешлі не спромоглося стати?

Десь на довгій дорозі цих крутих чотирьох літ оте напарфумоване дівча у бальних черевичках непомітно розвіялось і натомість з’явилася молода жінка з гострим поглядом зелених очей, яка рахувала кожен гріш і не гребувала ніякою фізичною працею, жінка, яку вир війни позбавив усього, крім незнищенної червоної землі у неї під ногами.

Стоячи в холі, вона прислухалася до схлипування дівчат і гарячково думала: “Ми засіємо більше бавовнику, набагато більше. Завтра ж пошлю Порка до Мейкона, щоб купив ще насіння. Тепер уже янкі не палитимуть бавовни, і наше військо нічого не реквізуватиме. Боже милостивий! Таж восени на бавовну будуть шалені ціни!”

Вона ввійшла до кабінетика, не звернувши уваги на заплаканих дівчат, присіла за бюрко й заходилася гусячим пером прикидати, скільки можна докупити насіння бавовнику на ту готівку, яка ще була.