Смерть у кредит

— Тобі не можна залишатися в цьому лахмітті!.. Я пошукаю тобі штанці… Зажди… Я тобі щось підшукаю…

Він приніс мені свій зовсім новий костюм із шафи… у чудовому стані… та ведмеже манто… Чудове хутро… «Поки що вдягнеш це!..» І ще картуз, кальсони та фланелеву сорочку… Я знову був чудово вбраний!..

— Так ти не голодний? Зовсім?..

Я нічого не зміг би упхати в себе… Я почувався хворим… ще й досить серйозно… У мене всередині все булькотіло… без жартів, мені було зле!

— Що з тобою, мій хлопчику?.. — захвилювався він.

— Зі мною нічого!.. Нічого страшного!.. — я намагався триматися бадьоро.

— Ти застудився?.. У тебе грип!

— О! Ні… Не думаю… — відповів я. — Але якщо ти хочеш, дядьку, як тільки ти закінчиш їсти… ми, може, пройдемося?..

— О! Гадаєш, тобі це допоможе?..

— О! Так! Дядечку!.. Думаю, що так!..

— Тебе що, нудить?..

— Так! Трохи!..

— Ну гаразд, я згоден!.. Ходімо просто зараз! я поснідаю пізніше!.. Ти знаєш, я в чомусь схожий на твою матір… Терміново! Швидко! Не люблю зволікань!..

Він відсунув тарілку, й ми помалу дійшли до кав'ярні на проспекті… Там він захотів сісти на терасі… щоб я випив трохи ментолової… Він розповідав мені всяку всячину… Я запитав його, чи бачив він моїх батьків?..

— Відтоді, як я поїхав до Бельгії, минуло два місяці!.. Я заходив у Пасаж… З того часу я їх не бачив!.. Тоді вони ламали собі голову над твоїми листами!.. — додав він. — Можна сказати, що вони їх розбирали по кісточках… Вони не знали, що з тобою… Твоя мати негайно хотіла до тебе їхати… А! Я її переконав… Я сказав, що я одержую від тебе звістки… Справи у тебе йдуть чудово… і у вас просто немає жодної вільної хвилини через посівну!.. Вона відклала подорож на пізніший час! Твій батько був усе ще хворий… Цієї зими він кілька разів поспіль пропускав роботу… Вони обоє боялися, що цього разу його звільнять. Лепрент і той не буде більше терпіти… І вони його таки виженуть… Зрештою вони його поновили на роботі… Просто вирахували платню за ті дні, коли його не було! Уяви! Через хворобу!.. І це компанія, яка орудує сотнями мільйонів!.. має всюди будинки! Хіба це не сором?.. Хіба це не жахає?.. Взагалі-то, це правда… що вони багатші, то більше їм треба… вони просто ненаситні, ото й всього! Їм завжди чогось бракує!.. Що більше у них розкоші, то підлішими вони стають!.. Компанії — це жах!.. Я це чудово бачу на прикладі своєї маленької справи… вони всі п'явки!.. й ненажери!.. вони ладні виссати всю кров!.. О! Це просто неймовірно!.. Абсолютно точно… бо саме так і стають багатими… Саме так!..