Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Найбільше вражають Коцюбинського влаштовувані Горьким пікніки з рибальством. Спочатку Коцюбинський ставиться до цього з пересторогою: «Представь себе — и я ужу. Сначала мне было совестно подсекать клюющую рыбу, ей это больно, а теперь озверел и вхожу в азарт»[981]. Співчуття до «бідної риби» трохи фальшиве, враховуючи далеко не веґетаріанські смаки Коцюбинського, а формула озвіріння («озверел») додатково підтверджує функцію їжі як manger.
Влітку 1910 р. Горький влаштовує рибалку на честь Коцюбинського. Вона так вразила Коцюбинського, що він переповідає про це в кількох листах. До Аплаксіної: «Теперь расскажу тебе о грандиозной рыбной ловле, устроенной Горьким специально для меня. В час ночи рыбаки закинули в море, на дно, на глубине 600 аршин веревку с крючками. Веревка такая длинная, что легла на дне на протяжении 5 — 5 1/2 верст. В 6 часов утра мы были уже на море — на 3-х громадных баркасах. 10 рыбаков и наша компания начали вытягивать веревку. Море спокойно, как зеркало. Сначала начали попадаться морские звезды, ежи, летучие рыбы-ласточки, но вот видно, как серебряной змеей что-то извивается в воде, и скоро вытягивают морского угря, величиной выше моего роста и толщиной в 2 человеч[еские] ноги. Он бьется и трепещет, но его оглушают железным крючком и бросают в лодку. Вот опять тянут рыбу-черта, всю красную и странную, похожую на Мефистофеля в красном плаще. Затем опять угри, рыба-черт и др. удивительные громадные рыбы. Наконец начинают попадаться небольшие, аршина по 1 1/2 акулы. Мы тянем веревку беспрерывно уже целых 4 часа и забрасываем лодку рыбой, причем одна страннее и цветнее другой. Наконец веревка рвется, что-то тяжелое порвало ее. Долго мучаются рыбаки и вытягивают чудовище-акулу, 3 1/2 аршина, 9—10 пудов весом. Она жива, не может только освободить рот от крючка и все старается перевернуть лодку. На нее накидываются, бьют ее железом, но она обдает нас брызгами, дышит тяжело и открывает рот с тремя рядами зубов, в котором с удобством могли бы поместиться две человеческие, даже дамские, в модных шляпах головы… Шесть часов вытягивали веревку, весь баркас нагружен рыбой. В 12 часов заехали в грот и в дикой обстановке первобытных людей устроили завтрак Пели песни, пили вино и торжествовали победу над акулой, привязанной к лодке, как пленник. К 7 часам вечера возвратились домой после целого дня, ярко проведенного на море. Потом я отправился к Горькому на обед, ел акулу (здесь их едят) и угрей, и просидели до 12 ч. ночи»[982]. (Того ж самого дня Коцюбинський послав листа дружині, де описав ту ж саму морську розвагу, з кількома додатковими деталями: «Для дітей я виколупав очі з акули, вони такі круглі, як кульки, тільки стали не зелені, а прозорі. Шкода, що, засихаючи, вони поморщились. Опріч того, одрізав крила од риби-ластівки. Ця риба зовсім нагадує ластівку і літає. Взагалі збираю для дітей все, що можу…» (7, 39).
В цьому епізоді їжа позбавлена будь-якого елемента гурманства, — навпаки, вона стає втіленням сили і насильства, виявом аґресії. Бажання добути їжу, дика радість від власноручного вбивання, до того ж убивання значно більшої кількості риби, ніж може з’їсти ця вишукана літературна компанія, охоплює Коцюбинського і його курортних товаришів. Апофеоз насильства — добивання акули і виколупування з неї очей на сувеніри.
Обсесивне об’їдання відбилося і в листах з Карпат, де Коцюбинський збирав матеріали для «Тіней забутих предків». «Багато їм» або «…займаюся тим, що їм, од ранку до вечора» (7, 129) — типовий коментар цього періоду в житті письменника. Коцюбинський пильнує, щоб не пропустити жодного літнього овоча або фрукта. Навіть по дорозі з Капрі з тамтешніми екзотичними фруктами, які він навіть посилає дружині і дітям додому, і в листі з Карпат, де так само вистачає гірської і лісової екзотики, він перепитує Віру, яка весь час, як і Аплаксіна, перебуває в неекзотичному кулінарно Чернігові: «Чи лишили для мене вишню? Я сього року не їв вишень» (7, 135).
У 1912 р. здоров’я Коцюбинського різко погіршилося. Він помер у 1913 p., після кількох місяців перебування у найкращій київській клініці. Він мріяв побачити Аплаксіну під час свого лікування в Києві, однак це не вдалося. (Страх, що обидві жінки зіштовхнуться, відвідуючи його в лікарні, виявився непереборним, і тому його остання зустріч з Олександрою Аплаксіною так і не відбулася. Залишилися тільки листи, не менш пристрасні і мрійливі, ніж перші, майже десятилітньої давності.)
981
Листи M. M. Коцюбинського до О. І. Аплаксіної. — C. 142.
982
Там само. — C. 147—148.