Драматичні твори
- Автор: Карпенко-Карий Іван
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Драматичні твори». Краткое содержание книги:
— Добре, я з великою охотою візьму участь у вашій виставі, але й собі буду просити вас, панове, помогти мені в одній маленькій справі,— каже до них М. К. Заньковецька.— Ви тутешні, маєте великі знайомства, і, певно, вам це легко буде зробити.
Гості слухали її уважно і один наперед другого згоджувалися до послуги.
— От,— каже,— один автор присвятив мені п’єсу (п’єсу присвятив автор їй), п’єса дуже гарна, мені подобалася, але не знаю, через що цензура не дозволяє її. Коли ви дістанете дозвіл, я згоджуюся навіть її по* ставити на вашу користь.
— Можно видеть экземпляр? — поцікавився цивільний.
Примірник йому показали.
— А приблизительно с содержанием этой пьесы вы можете меня познакомить?
Я розповів текст п’єси, і він, по-французькому звернувшись до військового (либонь, був певний, що французької мови хохли не розуміють), сказав:
— Это я устрою через Феоктистова.
— Это очень просто,— відповів йому військовий.
— Вы позволите мне взять этот экземпляр? Через час, самое большее два, вы получите ответ,— звернувся люб’язно цивільний до М. К. Заньковецької. Та, розуміється, згодилась.
-т- Итак, если эта пьеса будет разрешена, мы можем рассчитывать на ваше любезное участие в нашем спектакле?
— Розуміється,— впевнила його М. К. Заньковецька.
— И может быть поставлена даже «Наймичка?» — придавив військовий на «йчка» замість «Наймичка».
— Даже «Наймичка», — упевнила гостей Марія Костянтинівна.
Гості, уклонившись, вийшли, а ми сіли обідати. Минула, може, година
після візиту гостей, ми тільки що скінчили обід, як явився знов один
з них, цивільний, і оповістив:
— Ваша пьеса разрешена. Через час вы можете ее получить. Теперь прошу мне дать для напечатания афишу «Наймички»,
Афішу я йому дав, і він поїхав.
Цікавість мене страшенно розібрала, як можна на одному й тому ж примірнику написати дві години раніше: «неудобна для представления», а через дві години пізніше: «разрешена к представлению».
Я поїхав до Головної управи в справах друку. Приїжджаю. Мене зустрічає той самий секретар і, привітно ухмиляючись, питає:
— Где это вы нашли таких ходатаев?
Кажу:
— Вже де найшли, то найшли, а тепер давайте примірник.
— Извольте! — і дає мені мій же примірник. Дивлюся — і очам своїм не вірю. Перша сторінка з заголовком вирізана, замість неї приліплена друга і написано: «К представлению дозволена». Я перекинув кілька сторінок і, віддаючи примірник секретареві, кажу: «Ще не зовсім вона дозволена».
— Почему? — єхидно ухмильнувся секретар.
— Скріпи,— кажу,— нема. А то ви, підрізавши першу сторінку, а не скріпивши її з другими, скажете, що я підробив дозвіл.
— Ишь ты, педант какой,— сміється секретар.— Посидите в таком случае немного, я прикажу сделать скрепу.
Через чверть години мені доручили примірник, і я, попрощавшись
із секретарем та подякувавши за його люб’язну турбацію,- повіз додому дозволену п’єсу.
Дома роздивились — назва не та; замість «Безталання» — написано «Безталанна»; певне, той, хто вклеював сторінку, помилився. Але що робити, хоч і «Безталанна», а все-таки дозволена. Маємо ще одну нову річ. Я в той же день оповістив про цю радість Карого. Спектакль ми грали даром,
і ця добродійна інституція взяла збору на свою користь 2000 карбованців, а я — дозволену п’єсу» (Садовський М. К. Мої театральні згадки, с. 31—35).
У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луна-чарського зберігається рукописний примірник драми (№ 52875) з таким написом на титулі: «Безталанна. Драма в 5 діях Карпенка-Карого. Посвята а'ртистці Марії Константиповпі Заньковецькій». Вхідний штемпель цензури: «12 дек [абря] 1886». Цензурна резолюція: «Драматическою цензурою к представлению признано неудобным. Цензор др[аматических] соч[инений].
12 января 1887». Слова «признано неудобным» закреслено і' дописано: «дозволено». Після того хтось закреслив весь цей текст цензурної резолюції і зробив другий напис: «К представленню дозволено. Цензор драматических] соч[инений]. 17 января 1887».
Перші два аркуші іншого формату, ніж решта паперу, на якому написано текст п'єси, і почерк ніби інший. Одначе назва «Безталанна» з’явилася не внаслідок заміни першої сторінки на останньому етапі, коли замінювали резолюцію на «К представлению дозволено», а раніш, коли ще робився запис про заборону. Чи цю сторінку замінили в цензурі, чи помилку зробив писар, який писав заголовок на прохання М. К. Са^ довського перед поданням до цензури, тепер сказати важко.