Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
До частин восьмої, дев'ятої. Дані норми передбачають розподіл повноважень щодо надання висновків відповідних органів та прийняття рішення іншим органами державної влади, місцевого самоврядування. Відтак вирішення питання про вилучення (викуп) земельної ділянки обумовлюється наявністю висновку іншого органу.
Закон прямо не визначає, чи є зазначені висновки обов'язковими для органу, що приймає остаточне рішення. На наш погляд, слід вважати, що сам по собі негативний висновок не є підставою для прийняття негативного висновку щодо вибору земельної ділянки (затвердження матеріалів вибору). Як видається, для прийняття негативного рішення необхідна наявність законодавчо визначених підстав (наприклад, слід відмовити у виборі земельної ділянки під житлове будівництво у межах санітарно-захисної зони - див. ст. 114 ЗКУ та коментар до неї). Якщо ж негативний висновок обумовлений лише певними суб'єктивними мотивами, це не може бути підставою для відмови у виборі земельної ділянки (затвердження матеріалів вибору).
До частини десятої. Орган, що приймає рішення про погодження, за наявності передбачених законом підстав зобов'язаний відмовити у наданні погодження (у разі, якщо ставиться питання про таке використання земель, що суперечитиме комплексному "розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля " - ч. 1 коментованої статті, або за наявності інших передбачених законом підстав). Такі рамки розсуду випливають із положень ч. 2 ст. 19 Конституції України. Що ж стосується власника або землекористувача, вони можуть відмовити у погодженні з будь-яких мотивів.
Щодо оцінки при прийнятті рішення висновків, наданих органами, визначеними ч.ч. 7-9 коментованої статті, див. коментар до ч. 9.
Вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки можуть включати обов'язок дотримання режиму використання територій, що особливо охороняються, пам'яток історії та культури, режиму джерел централізованого водопостачання тощо. Очевидно, ці вимоги мають відповідати вимогам, наданим уповноваженими органами (див. ч. 7 та коментар до неї). Як видається, орган, що приймає остаточне рішення, не повинен механічно включати до вимог на розроблення проекту відведення вимоги уповноважених органів (ч. 7), які є незаконними.
До частини одинадцятої. На наш погляд, із положень коментованої частини випливає, що до спливу передбаченого нею річного терміну відповідна земельна ділянка не може бути "вибрана" для потреб іншого зацікавленого суб'єкта.
До частини дванадцятої. Коментована норма не має самостійного значення, оскільки лише підтверджує наявність можливостей, зафіксованих у ч. 2 ст. 124 Конституції України та конкретизованих ст. 158 ЗКУ. Позивач може вимагати визнання відмови протиправною, вимагати спонукання відповідача до вчинення певних дій (затвердити матеріали вибору земельної ділянки) тощо. Спірним є питання про можливість безпосередньо просити суд "визнати місце розташування погодженим", що дозволить замовити проект відведення безпосередньо на підставі рішення суду - на наш погляд, така можливість існує. Вона випливає із положень ч. 2 ст. 162 КАС України, які дозволяють адміністративному суду "прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень".
Розділ V ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ
Глава 23 Захист прав на землю
Поняття "гарантії" (від французького "garantir" - поручатися, забезпечувати) у юридичній літературі розглядається як створення умов і надання таких юридичних засобів державою, за яких особа вільно і безперешкодно мала б можливість реалізувати закріплене за нею право[286].
Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки
1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
286
Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. І. Семчика. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2007. - С. 540.