Закляття відьмака

Окрім Книжника. З ним вони удвох усю ніч палять світло і щось співають. Тільки що — добре не чутно. Чи божественне, чи, може, сороміцьке, Бог його знає. Варава хотів якось уночі підійти до паркана і зблизька послухати. То сатанинська сила його ледь без ноги не залишила. Кроків два йому було до пакілля, як він ступив на гілочку, снігом припорошену. І з-під снігу вискакує товста гілляка і б’є щосили по хворому коліну. А за нею друга гілляка ззаду як вжучить. Він упав плазом і довго лежав, не міг рухнутись. Ледь-ледь дошкандибав до хати. В обід пішов подивитись на те прокляте місце, а там — нічого! Ніяких гілок, ні тонких, ні товстих. Лише столочений сніг і три дірки у мерзлій землі!..

Багато всякого бісовиння на хуторі та по околицях траплялось тієї зими. Просто я вже забула, коли що об’явилось. Адже стільки часу минуло! Можу тільки одне твердо сказати — сатана поки що людей не мордував, але весь час їм усякі знаки подавав, аби вони звідтіля забиралися. Та й справді, якщо подумати — ну що там доброго, в глухім кутку, віддалік од гурту, й місця погані. Звідти й до Лисої гори недалеко. А це всім відомо — там же погань збиралась. Тепер уся нечиста сила, все відьмацьке кодло на Лисій горі ради радить. Господи, сохрани нас від нечистої сили!

З кебетою виявився тільки Книжник. За день до того, як скресла крига, Книжник віддав борг боярину. Віддав двома дукатами угорськими, а брав копою битих півгрошів людських. Це всі знали — бо він витратив срібло на Подолі, коли купляв папір венеційський, пензлі грецькі, фарби та творене золото! Тітонька Варка угорське золото на власні очі бачила. Боярин здивувався, що його похлібник віддає більше, ніж брав.