Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я. І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» – «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара36читаєте З усієї сили, І Шафарика37, і Ганка38, І в слав’янофіли Так і претесь… І всі мови Слав’янського люду — Всі знаєте. А своєї Дас(т)ьбі… Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу Вам розкаже, — Отойді ми заходимось!.. Добре заходились, По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люде. А гвалту, а крику! «І гармонія, і сила, Музика, та й годі. А історія!.. поема Вольного народа! Що ті римляне убогі! Чортзна-що – не Брути!39 У нас Брути! і Коклеси!40 Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах! Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу, та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли41, Ніже тії коми, Все розберіть… та й спитайте Тойді себе: що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті? То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші па́ни Ясновельможнії гетьмани42. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучче, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило. Що Синопом, Трапезондом Галушки варило. Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить. А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала Та й вас роздавила!