Скорботна п'ятниця

V

Через удівця, якого вбили вночі? Ха! Ха! Ха! То через удівця насунуло стільки поліції в уніформі і в цивільному, пішої й кінної, на велосипедах, на мотоциклах, із навченими собаками, потужними ліхтарями, каучуковими палицями, револьверами та повними патронташами? Десь в Америці, — може, в «Купідонових крильцях» чи в «Ангелятках», а найпевніше в «Останньому прощавай», «Семи морях» або й «Покитуті» — щойно почалося вкрай таємне зібрання студентського підготовчого комітету з питання страсних канікул і студентської демонстрації. Було це теплого полудня місяця березня літа милості божої тисяча дев’ятсот двадцять такого-то, — та нехай їй грець, отій милості, бо що більше милості до студентів з їх витівками, то більше лиха й суму для батьківщини!

То свято, канікули чи демонстрація?

Усе разом. І свято, і канікули, і демонстрація. Свято, бо це скорботна п’ятниця; канікули, бо на свято припиняється навчання в університеті; і демонстрація, бо цієї п’ятниці звичайно відбувається традиційний студентський карнавал, що тепер перетворився на демонстрацію. Багато років тому такий карнавал завершив жовтий трамвай, що його тягли два чорних мули Дев’ятим проспектом у напрямку площі Биків, і їхав тим трамваєм один-однісінький пасажир — мертвий, що стікав кров’ю. Вів трамвай Рок Самюель Феллер…

Гримнув постріл. Так і не дізналися, хто стріляв. Факт той, як офіційно кажуть, що вбивцю, який убив цю людину, не було знайдено, а трамвай, прикрашений, наче карнавальний повіз, доти повний жвавих студентів, що співали, кричали, вистрілювали петарди, перетворився на катафалк, студентське свято — на день скорботи, а Рок Самюель Феллер — з водія трамвая на чиновника телеграфу.

Хто ж тоді стріляв?

Трамвай, запряжений двома чорними мулами, з погоничем Роком Самюелем Феллером, котив і котив містом, звертаючи то за один, то за другий ріг; цей незграба на колесах ніби напився й глипав на все довкола посоловілими віконцями, йому немов здавалося, що вулиці й будинки обертаються туди й сюди з кожним поворотом передньої платформи, яка змінювала напрямок руху. Він котив і котив, не спиняючись навіть, щоб поміняти мулів, котив від центру до передмістя, повз тополині алеї, площі, садки, котив аж до полуночі, майже сам по собі, бо мули вже не тягли його, а втікали вскач, щоб на них не наїхав трамвай, який штовхала вперед сила розгону. Котив майже без водія: Рок Самюель Феллер уже ледве тримався на сидінні; котив майже без батога, котрий збився весь аж до дерев’яного пужална об чорні ребра мулів; котив, не відчуваючи коліс. Аж ось врешті трамвай підскочив до воріт стайні похоронної служби, далеченько від великої брами кладовища, де згодом буде поховано жертву — студента, поховано без труни — тільки прикритого покрівцем, без свічок, молитов і квітів, без рідних і друзів.