Мисливці за орхідеями
- Автор: Флос Франтишек
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Дмитро Андрухів
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Мисливці за орхідеями». Краткое содержание книги:
Герой книги Ян Сатрапа — відомий квітникар, який у пошуках за рідкісними видами орхідей мандрував джунглями Мексіки, Гватемали, Гондурасу та Коста-Ріки.
У книжці «Мисливці за орхідеями» описано подорож до Центральної Америки, в якій Ян Сатрапа брав участь іще тринадцятирічним хлопчиком разом з двома іншими чехами — Долежалом і Веверкою.
Франтішек Флос з великою симпатією змальовує природу цих країв, побут, звичаї корінного населення Центральної Америки — індіанців, їхню боротьбу проти гнобителів.
— Ми йдемо на захід, — облягаючись спати, несподівано промовив Єнік. — А згідно з картою мали б прямувати на південь.
— Бачиш, якби ми мандрували по Хрудімському краю, то все було б значно легше й простіше, — спокійним тоном відповів Вацлав. — А тут, друже, треба обминати глухі нетрі й гори, тут справа зовсім інша. Правду я кажу, дядечку?
— Безперечно, — озвався дядечко Франтішек. — Але спіть уже. Чуєте, як пильно стереже вас під шатром Хосе? Хропе, наче дрова пиляє. Маємо щастя, що в нас є Плутон, — цей таки кращий сторож… — Раптом він стривожено підвівся й сів на постелі. — Чого цей пес весь час гавкає? Що його непокоїть? Піду подивлюся.
Було вже темно, коли дядечко Франтішек вийшов із шатра. Слідом за ним метнулася Лготка. Вона одразу ж загавкала, немов допомагаючи Плутону, й раптом кинулася вниз по схилу. Франтішек завернув собаку.
На небі в усій своїй величі вже сяяли південні зорі. Яскраве багаття освітлювало все навколо. Франтішек підійшов до вогнища, навколо якого тихо сиділи індіанці.
— Що тут діється? — запитав він.
— Собака гавкає, — байдуже відповів один з них.
— А чому він гавкає? Ви нічого не помітили? Ви ж краще знаєте, що робиться навколо.
— Мабуть, неподалік пройшла пума, — озвався старий Сана.
— Ні, — заперечив один з робітників, літній індіанець, — видолинком пройшли люди.
— Скільки?
— Двоє.
Дієго спав на землі недалеко від багаття, і хоч дихав він рівно й глибоко, Франтішкові раптом здалося, ніби очі в хлопця блиснули.
Нарешті собаки замовкли.
Індіанці знову схилили голови. Дядечко Франтішек востаннє обійшов навколо багаття й повернувся до шатра.
Дивно: які мовчазні були джунглі вдень, гак тепер, увечері, вони сповнилися різними звуками. Вдень ліс здавався мертвим. Чулося тільки протяжне дзижчання комах, порушуване подеколи ревінням звірів або криками птахів. А ввечері ліс раптом ожив: хижаки вийшли із своїх барлогів, кричали стривожені птахи, голосно скрекотали жаби, і десь удалині озивалися розпачливі зойки жертв, яких шматували хижаки.
Наступного дня після раннього сніданку експедиція знову рушила в дорогу. Європейці відітхнули з полегкістю: перша тривожна ніч лишилася позаду. Джунглі вмовкли й немов вимерли, тиша і спокій розвіяли згадки про вчорашні нічні тривоги. Людині, яка мандрує тропічним лісом, нема коли розмірковувати про справжню й уявлювану небезпеку. Небезпека чатує на неї щохвилини. Отруйна гадюка, комаха, хижий звір або розбійник, гнила вода або плоди, які зовні здаються гарними, але таять у собі смерть, — усе це на кожному кроці загрожує життю людини.
Які нерозважливі іноді бувають люди, а надто молодь, котрі прагнуть пригод! Недосвідчена молодь мріє про екзотичні країни й гадає, що тропіки — це рай. Як гірко вона обманула б себе, як дорого заплатила б за свою нерозважливість, якби з дурного розуму вчинила так, як наш нерозсудливий Єнік, — утекла з дому!
А втім, не можна сказати, щоб Єнікові було в експедиції дуже погано. В особах досвідченого дядечка Франтішка та вірного брата Вацлава він знайшов двох надійних захисників; крім того, хоч Єнік про це й не здогадувався, до нього доброзичливо ставилися також індіанці, робітники з ранчо, котрі, будучи дітьми природи, потяглися душею до цієї дитини.
Міцно полюбило Єніка ще одне створіння — Лготка. Вона цілими ночами вартувала біля нього, а під час подорожі через джунглі гасала навколо каравану, наче та вівчарка навколо череди овець.
Та, незважаючи на все це, Єнік дедалі дужче шкодував, що вчинив так нерозважливо, і сумував за рідною домівкою.
Спотикаючись об коріння дерев, Єнік продирався крізь кущі, що крок зупинявся, щоб розсунути ліани або колюче гілля, і поринав у сумні роздуми. Він уже страшенно стомився, але дядечко Франтішек змушував усіх напружувати останні сили. Вперед, тільки вперед, не відставати ні на крок!
Єніка мучила спрага, а води ніде не було. Рушниця відтягувала йому плече, ремінь впивався в боки, руки й ноги терпли. Тож не дивно, що хлопець майже не звертав уваги на дерева, а саме на них росли нові види орхідей. Він не помічав ні папуг, ні мавп. А шкода, бо тут траплялися дуже рідкісні види птахів і тварин. Не помічав Єнік і гарних блискучих жуків. Він ледь тримався на ногах, і коли індіанці, які йшли попереду, раптом закричали: «Вовк! Праворуч вовк!» — хлопець навіть не озирнувся.