20 000 льє під водою

— Містере Ленд, — заперечив я, — треба пристосуватися до розпорядку на судні, а я гадаю, що наш шлунок випередив тутешній годинник.

— Тоді треба перевести стрілки нашого шлунка, — спокійно відповів Консель.

— Упізнаю вас, друже Консель, — заперечив нетерплячий канадець. — Ви не втрачаєте жовчі і бережете свої нерви. Ви завжди спокійні. Ви були б спроможні подякувати за обід, не пообідавши, і швидше вмрете з голоду, ніж почнете скаржитись.

— А до чого це приведе? — спитав Консель.

— А до того, що коли поскаржитися, то якось легше станс. Якщо ці пірати, — я кажу «пірати» через повагу і щоб не перечити панові професору, який забороняє називати їх людожерами, — якщо ці пірати гадають, що вони вдержать мене в цій клітці, де я задихаюсь, і не дізнаються, якими прокляттями я супроводжую свій гнів, то вони помиляються! Послухайте, пане Аронакс, скажіть щиро: як ви гадаєте, чи довго вони протримають нас у цій залізній коробці?

— Правду кажучи, я знаю не більше, ніж ви, друже Ленд.

— Але все-таки як ви гадаєте?

— Я гадаю, що випадок відкрив нам важливу таємницю. Якщо екіпаж цього підводного судна зацікавлений у тому, щоб її зберегти, і якщо це для них важливіше, ніж життя трьох людей, то, на мою думку, наше існування під великою загрозою. В противному разі при першій же нагоді чудовисько, що поглинуло нас, поверне нас у світ, населений такими ж людьми, як ми.

— Хоч би нас не зарахували до свого екіпажу, — сказав Консель, — залишили б так…

— До того часу, — додав Нед Ленд, — поки який-небудь фрегат, швидкохідніший або вправніший, ніж «Авраам Лінкольн», не оволодіє цим гніздом розбійників і не повісить екіпаж і нас разом з ним на самій верхівці грот-щогли.

— Резонне зауваження, містере Ленд, — сказав я. — Але, наскільки мені відомо, нам поки що не зробили ще ніяких пропозицій щодо цього. Отже, даремно сперечатися, що ми робитимемо в такому разі. Повторюю вам: почекаємо, будемо діяти залежно від обставин, а поки що нічого не будемо робити, бо й робити нічого.

— Навпаки, пане професоре, — заперечив гарпунник, який ніяк не хотів здатися, — треба щось робити.

— Але що, містере Ленд?

— Рятуватися.

— Тікати з «земної» тюрми дуже важко, а з тюрми підводної, мені здається, — зовсім неможливо.

— Ну, друже Нед, — спитав Консель, — що ви відповісте на зауваження пана?

Гарпунник розгублено мовчав. Утеча за таких обставин, в яких ми перебували, справді була неможлива. Але ж канадець — наполовину француз, і Нед Ленд чудово довів це своєю відповіддю.

— Отже, пане Аронакс, — сказав він після хвилинного роздуму, — ви не здогадуєтесь, що повинні робити люди, які не можуть утекти із своєї тюрми?

— Ні, мій друже.

— Це дуже просто: треба щоб вони влаштувалися так, ніби збираються залишитися в тюрмі.

— Ще б пак, — сказав Консель, — краще залишитися в тюрмі, ніж опинитися під нею або над нею!