Іліада. Одіссея
- Автор: Гомер
- Язык: украинский
- Переводчик: Борис Тен
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Іліада. Одіссея». Краткое содержание книги:
Поема відзначається досить складною і довершеною композицією, що свідчить про високий художній рівень, якого досягла поезія Гомерівського часу. «...Окреслені ясними лініями, в прозорому і рівному освітленні стоять і рухаються люди в межах простору, що охоплюється оком; не менш ясні їхні думки й почуття, повністю виражені в слові, гармонійні навіть у стані хвилювання» (Е. Ауербах).
308] Знає один тільки Зевс та інші богове безсмертні,
309] Хто з них на смерть у двобої приречений долі велінням».
310] Мовив, і, в повіз поклавши овнів отих, муж богорівний
311] Вийшов на нього й сам і узявсь за натягнуті віжки.
312] Поруч Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.
313] До Іліона назад удвох вони разом вернулись.
314] Гектор тим часом, Пріама дитя, й Одіссей богосвітлий
315] Спершу одміряли місце двобою і, вкинувши потім
316] В мідянокутий шолом жеребки, потрусили, щоб мати
317] Знак, кому першому кидати мідного списа в двобої.
318] Руки здіймаючи, стали обидва народи молитись.
319] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:
320] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
321] Дай, щоб той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,
322] Смертю побитий, зійшов у А'ідову темну оселю,
323] Ми ж свою дружбу у клятвах священних зміцнили б навіки».
324] Так говорили. Шоломосяйний труснув жеребками
325] Гектор, назад одвернувшись. І випав Парісові жереб.
326] Всі посідали рядами там саме, де кожен рисистих
327] Коней тримав на припоні й оздоблена зброя лежала.
328] От пишнокосої муж Єлени, Паріс богосвітлий,
329] Свій обладунок прегарний на плечі почав одягати.
330] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
331] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
332] Потім і панцир на груди свої надягнув, що від брата
333] Мав Лікаона: йому-бо якраз він приходивсь до міри.
334] Через плече перевісив він срібноцвяхований мідний
335] Меч свій і щит - міцний і великий - узяв із собою.
336] Голову дужу шоломом покрив він, кутим майстерно,
337] З кінською гривою, - страшно над гребнем вона розвівалась.
338] Вибрав і списа міцного, що саме прийшовсь до долоні.
339] Зброю так само почав бойову й Менелай одягати.
340] А як у лавах своїх нарешті озброївся кожен,
341] Вийшли вони на середину поміж троян і ахеїв,
342] Погляди грізно схрестивши. Були всі охоплені жахом -
343] І конеборні трояни, і мідноголінні ахеї.
344] Близько один проти одного стали на змірянім полі
345] І в войовничім завзятті списами лише потрясали.
346] Перший метнув уперед Александр довготінного списа
347] Й сильно ударив Атріда у щит, на всі сторони рівний,
348] Міді ж, проте, не пробив, і зігнулося вістря списове
349] В броні щита. Після цього підняв Менелай, син Атрея,
350] Мідного списа, до Зевса взиваючи, батька живущих:
351] «Дай мені, Зевсе, помститись над тим, хто так мене скривдив,
352] Хай від моєї руки Александр богосвітлий загине,
353] Так щоб навіть і той, хто лиш має родитись, жахався
354] Дружні чуття зневажать і злом за гостинність платити».
355] Так він сказав, замахнувся, метнув довготінного списа
356] Й сильно ударив Паріса у щит, на всі сторони рівний.
357] Зразу щита простромив осяйного могутнім він списом,
358] Що й через панцир пройшов, оздоблений пишно й багато.
359] Проти самої пахвини роздер Александру хітона
360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.
361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій
362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався
363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.
364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:
365] «Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!
366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,
367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні
368] Марно мій спис вилітав, - його ж бо, проте, не убив я!»
369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса
370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.
371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,
372] Що за підв'язку шоломові був під його підборіддям.
373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,
374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,
375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.
376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.
377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв
378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.
379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити
380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта
381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,
382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.
383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко
384] В вежі високій - круг неї троянські жінки там сиділи.
385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння
386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої