Володимир
- Автор: Скляренко Семен Дмитриевич
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 978-966-03-4338-2
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Володимир». Краткое содержание книги:
- Ні? - далі сміявся Самуїл. - Гаразд, ти зараз сам мені про все розкажеш. Іди, Петре, - звернувся він до воєводи, - ти, либонь, дуже стомився?
- Так, коміте, дорога була далека. Мої вої стоять під дверима.
- Добре!
І воєвода Петро вийшов. Самуїл встав з крісла, підійшов до вікна, звідки було видно гори, долини.
- Як же ти, кесаревичу Романе, опинився тут? - обернувся до нього й запитав Самуїл.
Роман вирішив говорити правду. Втім, з чим він міг критись?
- Недавно проедр Василь велів Борисові їхати в Болгарію й починати повстання проти тебе, а мені супроводжувати брата...
- Отже, Візантія послала Бориса в Болгарію як кесаря?
- Проедр Василь назвав його кесарем і обіцяв повернути корону, тільки він дійде до Преслави.
- Хитро діє Візантія, - засміявся Самуїл. - Як і завжди, загрібає жар чужими руками. А ти? Чого ти їхав з Борисом? Ти що ж, також хотів стати кесарем?
Роман заплющив очі, стиснув уста, на обличчі його відбився неймовірний біль.
- Я - кесар?! - пролунало в палаті. - Слухай, коміте Самуїле, ти жартуєш, бо знаєш - я ніколи в житті не зможу і не хочу бути кесарем Болгарії...
- Ні, я не жартую і не знаю, чому ти їхав з братом Мені здавалось, що коли загибає один кесар, корону одягає його брат.
Роман крикнув:
- Я говорю правду, як перед богом! Я не хотів і не хочу бути кесарем Болгарії, бо я не людина, Іоанн Циміс хій забрав у мене все, все...
- Ти про що говориш?
Роман подивився на Самуїла очима, в яких була пустка, безнадійність.
- Він оскопив мене, - сказав Роман, обхопивши голову руками.
Коміт Самуїл стежив за Романом, що стояв перед ним розтрощений, знівечений, напівлюдина.
- Романе! - голосно покликав він його.
Той підняв голову, й Самуїл побачив на очах його сльози.
- Слухай, Романе! - звернувся він. - А ти служитимеш мені?
Роман здригнувся, підняв голову. Невже й оцей комітопул вважає, що він не людина, невже він хоче зробити його - сина кесаря - своїм рабом?
- Служити тобі? Не знаю, коміте Самуїле, як би я міг служити тобі.
- Ти мене, мабуть, не зрозумів, а може, і я не так висловився, Романе, - промовив Самуїл. - Чи хочеш ти разом зі мною служити болгарам?
- Болгарам? - одразу ж відповів Роман. - Згоден.
- Ти й служитимеш їм... Я призначаю тебе головним начальником свого війська, що стоїть у Скопії, на Вардарі.
- Спасибі, коміте, за честь і довіру, - тихо промовив він. - Я згоден служити тобі й болгарам. Вір мені зроблю все щоб помститись ромеям.
Меч і щит князя Святослава! Прийнявши їх з рук воїв, які вціліли після бою на Хортиці, князь Ярополк сам одніс батьківську зброю на Гору, велів почепити на стіні в Золотій палаті. Там вона й висіла на свіжих грабових кілочках - поряд з шоломами й топорами перших князів київських Кия й Щека, поряд із щитом Олега, погнутими й пощербленими доспіхами князя Ігоря.
Меч і щит князя Святослава! Прийнявши їх з рук воїв, князь Ярополк дав роту берегти мир і тишу в рідній землі, боротись з ворогами, не шкодувати ні сил своїх, ні життя!
Проте, даючи цю роту й пізніше, коли меч і щит висіли вже в Золотій палаті, князь Ярополк думав іншу, свою думу.
Це почалось давно, либонь, ще з дитячих літ, коли після смерті матері Предслави його взяла в свій терем, виховувала княгиня Ольга.
Ярополк ріс у розкошах, достатках, баба-княгиня оточила його турботами й любов'ю, сама християнка, потай від отця охрестила онука, щоб навчити молодого князя володіти зброєю, призначила йому вуя* (*Вуй, Уй - наставник, пестун.) - воєводу Блюда.
Князь Святослав, мабуть, не зробив би Блюда вуєм Ярополка. Блюд служив у його дружині, ходив з князем на хозар, але не виявляв у поході ні кмітливості, ні звитяги, а, навпаки, пас усюди задніх; з-під Саркела Святослав послав Блюда до Києва, назвав воєводою Гори.
А Блюду тільки цього й треба було - як воєвода Гори він поставив там свій терем, як потайний християнин був вхожий до княгині Ольги, хитрий і тонкий на слові, увійшов їй у довіру, став уєм Ярополка.
Князь Святослав дізнався пізніше про це, але не став перечити матері - володіти зброєю може навчити княжича Ярополка не тільки воєвода, а й кожен гридень, адже і вуєм улюбленого свого сина Володимира він зробив не когось, а дружинника Добриню... Прийде час, думав він, і кожен з його синів - чи то Ярополк, чи Олег, чи Володимир, - ставши князем, мусить сам показати свій хист, силу. Князь Святослав надіявся на всіх своїх трьох синів; виїжджаючи на останню брань з ромеями, він посадив на столі в Києві Ярополка, в землі Деревській - Олега, а Володимира послав у Новгород.