Зуби дракона [Мал. А. Іовлєва]

То де ж двері?..

Тільки гостре око шпигуна могло помітити, що дверцята однієї з кліток не замкнені і своєю величиною та формою відрізняються від інших. За ними в темряві вирисовувалась ніша, дуже схожа на дверну.

Коли замовк звірячий гармидер, шпигун одкриє заґратовані дверцята, зайшов до клітки, а потім взявся за клямку невеликих металевих дверей у кам’яній стіні.

Замка тут не було. Ледве-но шпигун натиснув на ручку, як двері легенько зрушили з місця. В щілину прорвалося неяскраве світло.

Посилюючи натиск, Хінчінбрук уважно прислухався, чи не почується якийсь звук. Однак все було тихо, тільки здалеку долинало розмірене сопіння сплячих тварин.

Вже з меншою обережністю Хінчінбрук поширив щілину і просунувся в неї.

Що сталося в наступну мить, він не міг збагнути одразу. Щось велике, волохате, багаторуке мовчки кинулося на нього, одшпурнуло геть, вискочило з приміщення і хряснуло дверима.

Хінчінбрук схопився на ноги, мов опечений. Він, незважаючи на небезпеку, хотів кинутися за невідомим створінням, щоб перехопити його, уникнути викриття своєї розвідки. Проте вже в наступну мить йому довелося думати зовсім про інше: а як же вибратися звідси?

З цього боку ручки не було. Заскочка клацнула і міцно прихопила залізні двері.

Майкл Хінчінбрук кинувся в протилежний бік… і люто вилаявся.

Він був арештований. Як у славнозвісних американських в’язницях, вся передня стінка приміщення, куди він потрапив, була заґратована, а стінки могли витримати натиск не тільки звіра, а й людини, озброєної молотком чи сокирою.

Найогиднішим, найжахливішим було те, що Майкл Хінчінбрук потрапив до клітки, де, певне, жила мавпа. Про це красномовно свідчили велика будка з приставленим до неї сучкуватим дрючком, трапеція та гойдалка— речі, звичайні для мавпятників.

А найгірше те, що саме тепер перед очима шпигуна відкрилася та картина, якої він давно прагнув: за ґратами, у великому й довгому приміщенні під стінами, стояли всілякі хитромудрі прилади; в кутку за скляною перегородкою виднілися численні шафи з хімікатами та стіл з паперами. На окремому столику, метрів за два від Майкла Хінчінбрука, під скляними ковпаками лежали купки великих кристалів, — ромбічних формою, криваво-червоних та яскравосиніх кольором.

Чого б не дав Майкл Хінчінбрук за кілька отих кристаликів, які, без сумніву, мали безпосередній стосунок до «їжі богів», а також за те, щоб згребти папери з письмового стола. Однак він би заплатив ще дорожче за можливість опинитися зараз аж ген далеко звідси і врятувати свою шкуру.

Про наміри та реагування інших людей Майкл Хінчінбрук судив з власних позицій і тепер не сумнівався, що на нього чекає неминуча нагла смерть.