Третя Залізна дивізія

Лави Чорноморського полку зустрінуто ворогом рушничним і кулеметним огнем із с. Велика Струга, але це не стримало Чорноморців і вони, продовжуючи наступ, незабаром вдерлися до села. Наше панцерне авто, що його вже раз витягнуто з яру, тепер, переслідуючи ворога, знову застрягло в іншому яру й наша піхота знову ж охоче його вирятувала. Зайнявши село, дивізія продовжувала свій наступ у напрямку на м. Вербовець. З допиту полонених виявилося, що в с. Велика Струга червовими залишено лише дві сотні піхоти, а головні сили їх, разом із артилерією, відійшли до м. Курилівці Муровані.

Полонені в своїй більшості були москалі, але не бракувало й деякої кількости українців, переважно з околичних сел м. Могилева. Вони оповіли, що в м. Яришеві всі мешканці приготовлювалися до бою з 3-ою дивізією… Цих збольшевичених селян очолював комісар Криворучко, рівнож із селян. У селах Серебрія та Немія, збольшевичені селяни зформували цілий полк, що й вийшов назустріч 3-ій дивізії. У м. Курилівці Муровані стояв курінь, що його зформовано виключно з жидівської молоді. Ворожа кіннота силою до двох ескадронів, під командою Котовського, відійшла десь на північ. Треба зазначити, що на Поділлі, головним чином у Могилівському повіті, серед червоних було два популярні прізвища: Котовський і Криворучко. З обидвома цими большевицькими ватажками 3-ій дивізії прийшлося мати діло як у 1919, так і в 1920 роках. Котовський походив із Бесарабії. Ще перед 1-ою світовою війною його засуджено за якусь експропріацію до каторги, звідкіля він повернувся в 1917 році й, включившись до партії большевиків, розпочав свою підривну демагогічну діяльність проти УНР. Першим тереном такої діяльності було Поділля. Ходили чутки, що Котовський мав закінчену гімназіальну освіту й на тлі поступування інших большевицьких ватажків, відзначався не тільки хоробрістю-рішучістю, але й інтелігентністю та навіть культурністю і справедливим поводженням із селянами. Він гостро карав у свойому кінному відділі прояви розбишацтва й розбою, але водночас із тими чеснотами, дозволяв своїм червоноармійцям знущатися до схочу над полоненими вояками української армії та всіма, що були запідозрені в "петрлюровстві". У 1920 році він був уже комундиром кінної дивізії, з перспективою на кар’єру в червоній армії. Своє життя закінчив він марно: після війни Котовського застрілив, на тлі заздрощів, його власний адьютант.