Катріона
- Автор: Стивенсон Роберт Льюис
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: І. В. Коваленко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Катріона». Краткое содержание книги:
В романі «Катріона» розповідається про дальші пригоди Давіда Бальфора у себе на батьківщині і за кордоном, а також про його відносини з Джеймсом Мором — сином відомого Роб-Роя, та його дочкою Катріоною.
Отак міркуючи, я вже пройшов майже половину відстані до міста, коли помітив, що назустріч мені хтось іде. Серце моє затріпотіло. Це була Катріона. Здавалося, мені треба так багато сказати їй, але я не знав, з чого почати. Пригадавши, яким небалакучим я був сьогодні ранком у прокурора, я боявся, що зовсім онімію. Коли ж нарешті вона підійшла, весь мій страх розсіявся. Мене навіть не бентежили щойно пережиті думки, я відчув, що можу говорити з нею так само легко і розважливо, як говорив з Аланом.
— О, — вигукнула дівчина, — ви приходили по свої шість пенсів! Ну що, дали їх вам?
Я сказав, що не просив їх, але оскільки зустрівся з нею, то не вважаю прогулянку марною.
— Хоч я вже й бачив вас сьогодні, — додав я і розповів їй, де й коли.
— Я вас не помітила, — мовила дівчина. — Очі в мене, щоправда, великі, але, виходить, бувають кращі, коли бачать далі. Я тільки чула співи в будинку.
— То співала міс Грант, — відповів я, — найстарша серед них і найвродливіша.
— Кажуть, вони всі гарні, — зауважила дівчина.
— На їх думку, ви теж красуня, міс Драммонд, — вставив я, — всі вони юрмилися коло вікна, щоб краще вас розгледіти.
— Шкода, що я така короткозора, — мовила Катріона, — інакше побачила б їх. А ви були в будинку? Сподіваюся, дістали задоволення від музики і чудово провели час у товаристві таких вишуканих леді?
— Тут-то ви помиляєтесь, — щиро визнав я, — почував я себе не краще, ніж риба без води. Якщо бути відвертим, то я скоріше створений для товариства грубих чоловіків, ніж гарненьких леді.
— Авжеж. Можу погодитися з вами, — мовила міс Драммонд, і ми обоє розсміялися.
— Хоч і дивно, — відповів я на це, — однак вас я чомусь не боюся, а від міс Грант ладен був тікати. Ваша тітонька теж налякала мене.
— О, вона самого чорта налякає! — вигукнула дівчина. — Мій батько теж її боїться.
Згадка про її батька вплинула на мене гнітюче. Я глянув на Катріону, що йшла поруч. В уяві сплив образ чоловіка, якого я так мало знав, але багато в чому підозрював. Порівнюючи дочку з батьком, я відчув, що буду зрадником, коли нічого їй не скажу.
— До речі, — почав я, — не далі як сьогодні ранком я зустрічався з вашим батьком.
— Правда? — вигукнула дівчина з неприхованою радістю, наче навмисне глузуючи з мене. — Ви бачили Джеймса Мора? Навіть розмовляли з ним?
— Навіть розмовляв, — ствердив я.
Отоді-то й почалося найгірше. Дівчина подивилася на мене з виразом безмежної вдячності в очах.
— Велике вам спасибі! — почув я голос Катріони.
— Я не заслуговую на подяку, — почав я і враз замовк. Але треба було хоч трохи розповісти з того, що я приховував. — Я розмовляв з ним досить грубо, — сказав я. — Він мені не дуже сподобався. Я повівся з ним грубо, і він розсердився.
— Тоді вам нема чого говорити і з його дочкою, тим більше розповідати їй про це! — випалила дівчина. — Не хочу й знатися з тими, хто не любить і не поважає мого батька.
— Дозвольте сказати ще слово, — благав я, починаючи тремтіти. — Напевно, ні мене, ані вашого батька не годують у Престонгрейнджа медом: нам там буває невесело; це небезпечний будинок. Мені було шкода вашого батька, тому я перший заговорив до нього. Що я міг тоді зробити розсудливішого? Але мені здається, що незабаром його справи трохи покращають.
— Сподіваюся, не тому, що у нього об'явився такий друг, як ви, — вколола дівчина.
— Міс Драммонд! — вигукнув я. — У цьому світі я зовсім самотній…
— А це й не дивно, — байдуже пролунав її голос.
— О, дайте висловитись! — благав я. — Скажу все, що на серці, а потім, коли вам так хочеться, піду від вас назавжди. Я прийшов до вас, сподіваючись почути ласкаве слово, воно мені так потрібне! І сам же необережним словом завдав вам болю. Більш того, я знав наперед, що так вийде. Було б набагато легше говорити м'якше, власне брехати; думаєте, це не спокушало мене? Хіба ви й досі не бачите, що серце моє палає щирою правдою?