Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

«БЛИЖЧЕ ДО ЦИВІЛІЗОВАНИХ ЧАСТИН ЄВРОПИ»

Знов-таки через недавні територіальні поділи перетин російсько-польського кордону був так само географічно заплутаний, як і перетин польсько-австрійського кордону місяць тому. 18 серпня «ми перетнули Березину, яку деякі сучасні географи помилково вважають новим кордоном між Росією та Польщею», а два дні по тому «в’їхали до Росії біля невеликого села під назвою Толіцин, яке до 1772 року належало Польщі» 31. Політичні наслідки поділу Польщі призвели до розмивання польсько-російського кордону, тому ці дві країни виглядали для мандрівників як частини одного терену, а схожість мов тільки посилювала їхнє враження про єдність цього терену. Перекладач Кокса не був ані поляком, ані росіянином, а походив з Богемії, тож автор зробив спеціальне пояснення для читача, що «богемська й російська мови є діалектами склавонського говору». Коли Кокс, перетнувши кордон, намагався зафіксувати відмінності між Польщею та Росією, він зауважив, що «найразючіший контраст — у їхніх зачісках: росіяни замість голити свої голови дозволяють волоссю звисати над бровами та вухами і підстригають його на рівні шиї» 32. Ця підкреслена увага мандрівників до волосся, як у Польщі, так і в Росії, знову зраджувала їхнє бажання знайти видимі знаки для розрізнення чужих народів.

На шляху від Смоленська до Москви ці знаки переконували Кокса у тому, що він рухається у напрямку Орієнту. Однієї ночі вся група зупинилася у «стерпній хатині», де їхньою «господинею була справжня азійка». Це було видно з її одягу: «Вона була зодягнена у синє вбрання без рукавів, що спускалося аж до щиколоток, а в поясі була підперезана червоним паском; на голові у неї була хустка, зав’язана (66) наче тюрбан, різнокольорові сережки й намисто; її сандалі трималися на нозі завдяки синім шнуркам, обв’язаним також навколо щиколоток, щоб підтримувати грубі полотняні обмотки, що заміняли їй панчохи». Грубість одягу відповідала грубості самого народу. Кокс підсумував, що «російські селяни загалом виглядають грубою, витривалою расою». Вони носили або «грубий вовняний балахон», що спускався нижче колін, або овечі шкури. Так само як господиня-азійка, вони «замість носити панчохи обмотували ноги смужками полотна», а їхнє взуття було виготовлене з бересту. Сеґюр також помітив на постатях цих «напівдикунів» Росії одяг із овчини, але також звернув увагу на сокири, прив’язані до пасків. Для Кокса сокири були не просто деталями вбрання дикунів, а радше ознаками примітивного рівня цивілізації. Він дивувався, що ці російські селяни будували свої хати, тобто свої халупи, «тільки за допомоги сокир», бо не «вміли користуватися пилками» 33.