Невеличка драма
- Автор: Підмогильний Валер'ян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 5-12-002453-Х
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Невеличка драма». Краткое содержание книги:
— Бо ви казали не те, що думаєте, — похмуро сказав Дмитро.
— Ви берете на себе невдячну роль читати в моїй душі, — зауважив Славенко.
Йому ніхто не відповів, і небезпека мовчанки раптом повстала в кімнаті. Але Славенко не дав їй поширитись і промовив, підводячись:
— За тим, товариство, дозвольте дякувати за приємно згаяний час та перепросити наприкінці, що я прийшов незапрошений і, може, навіть перешкоджав своєю присутністю.
— О, ні, заходьте й далі, будь ласка, — сказала Марта.
— З радістю скористуюсь вашим запрошенням при першій же нагоді, — відповів професор, і дівчині прикро стало від пихуватості його тону. «Чому він зневажає нас?» — подумала вона.
— І я теж, Юрію… я теж піду, — сказав Льова.
Вони вийшли разом, і Славенко сказав на вулиці:
— От маєш живий приклад вечора, загиблого в недоцільних балачках та порожньому змаганні. І якби ми почали зараз ходити по будинках, де оце світяться вікна, то скрізь, безперечно, побачили б ту саму картину: електрична лампка, стільці, а на них люди, що сидять, курять і розмовляють. Це зветься «бувати в товаристві». І, звичайно, ми скрізь побачили б одну з безлічі дівчат чи жінок, круг якої це товариство купчиться, як ошурка коло магніту. Все це старе, друже, як світ, і нудне без краю; це є нікчемне повторювання того, що безліч разів уже повторювалось… Цей вечір, коли хочеш, надзвичайно виразно показав мені, яку колосальну силу ще має над людьми традиція і скільки праці ще треба докласти, щоб зраціоналізувати людські відносини.
— Багато є нерозв'язаного, — сказав Льова. — І щомить трапляється незрозуміле… Тобто, я хочу сказати, що ось уже, здається, розв'язав, а потім бачиш, що ні, і… треба починати все спочатку.
— Розв'язати невелика річ, але треба вміти застосувати розв'язання до життя. Ми отруєні старими схемами, а розумова протиотрута в людині ще тільки виробляється. Я говорю, звичайно, про загал… Власне, тільки десять років тому наша революція поклала початок масового виробу тієї протиотрути. Так стоїть справа. І мені навіть виникає сумнів, чи не пустився я сьогодні в міркування та суперечку з підсвідомого бажання висунутись перед дівчиною, з якою ти мене сьогодні познайомив.
— А що ти думаєш… — жваво почав Льова.
— Я думаю, що це безглуздо й смішно, — сухо урвав його біохімік.
Коли Славенко вийшов, у кімнаті ще на хвилину лишилась якась нашорошеність, немов по одвідинах офіційної особи, що з'явилась у неприємній справі.
— Намолов сім мішків… — пробурчав нарешті кооператор.
— Язика доброго має, — сказав Дмитро.
Марта підвелася з ліжка.
— Я сиділа, як на спіритичному сеансі, — сказала вона сміючись. — Професор зовсім приспав мене балачкою… А що далі робитимемо, товариство?
— Може, додому пора? — непривітно спитав Дмитро, скоса поглядаючи на кооператора.
— Та воно кому з дороги, — хитро відповів Давид Семенович.
В цю мить дочка крикнула зі сну в сусідній кімнаті.
— Що за кляте дитя, галасує вночі, — невдоволено мовив батько. — Діти такі нервні пішли… О самувар!
— Слава Богу, в якого я не вірю, — сказав Дмитро, підходячи до Марти. — Нарешті можна серйозно поговорити… У тебе завжди отакі вечорниці?
— Це вас не обходить, — холодно відповіла дівчина. — І я прошу…
— Стривай, ти не пробуй принизити мене тоном та словами. Сказав поет: слова — полова…
— Але огонь в одежі слова{28}, — додала дівчина.
— Я визнаю тільки початок.
— А я кінець.
— Чудово: початок шукає кінця! — скрикнув Дмитро. — Ми зробили зразу великий крок уперед…
На цю хвилину вернувся кооператор.
— Заснула, — сказав він, сідаючи. — Крикнула, та й спить… Дайте, Дмитре, цигарку…
— Немає, — похмуро відповів хлопець, якому хотілось дати кооператору не цигарку, а потиличника.
— То я й своєї, — мовив Давид Семенович.
— До завтрього, — сказав Дмитро підкреслено і пішов обурений геть.
— Хе, хе, всі розбіглись, тільки я коло вас, — сказав кооператор Марті й довгенько ще в неї сидів, передражнюючи на всі способи Славенка і тим її потішаючи.
ДВОЄ В ОДНІЙ КІМНАТІ, КРІМ ДІВЧИНИ
Звичайно, життя людське, в психічному його вияві, є постійна зміна занепадів та піднесень, то ж нормальна крива його мусила б нагадувати синусоїду з довершеною ритмікою її хвиль. Та що людина може бути нормальна тільки теоретично, то й графіка її дійсного психологічного стану в системі координат виглядала б неймовірною кривулею, якої згинів не змогла б узагальнити формула самої найвищої математики. До того ж депресивний стан у людини залежить найчастіше не від вичерпання енергії, а від надміру її, який, шукаючи виходу, спричинює прибільшений тиск на стінки психічного апарату. Людина тоді почуває себе так, як почував би балон із стиснутим повітрям, якби йому дати нещастя почувати: він безперечно мучився б найтяжчими муками, аж поки якась спасенна рука того повітря з нього не випустила б.