Письменники про футбол
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Жадан Сергей Викторович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 978-966-14-2595-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Письменники про футбол». Краткое содержание книги:
А коли все завершується, і холодне провалля неба стискається від задоволеного крику 20 000 щасливих голосів, ми рушаємо на вихід, але все це швидко перетворюється на веселі танці в тунелях, де всі обіймаються й губляться. І коли губляться всі китайці й усі безробітні, всі вахтери і міліціонери, і я теж починаю губитися, безпорадно йдучи на дно великого алкогольного моря, і хитка зникома реальність пливе перед моїми, наповненими сльозами радості очима, раптом чіпка й надійна братня рука встигає схопити мене за комір і рвучко висмикує на поверхню, де вечірнє повітря знову озивається свистом та диханням, скандуваннями й освідченнями, і важкий непоквапливий натовп тягне нас за собою в напрямку помаранчево-жовтих вивісок, за якими відкриваються місячні обрії й космічні глибини.
Як же ми не погубимося, думаю я, як нам не втратити один одного в цій м’ясорубці загальної любові та прихильності? Але попереду мене криголамом рухається крізь натовп Саша Ефіоп, прокладаючи шлях нам із Сєнєю, і ми ввалюємося до якоїсь святково захаращеної піцерії, де є все, крім піци, і вливаємося в натовп переможців, котрі саму гру не дивилися, але тішаться не менше за нас — тих, хто бачив усе на власні очі. Що ти там видивляєшся? — кричу я Саші, котрий уважно й неприхильно розглядає групу якихось мирних хасидів, котрі давляться у кутку холодними, як ранкове метро, шматками піци, що там? Вони, холодно відповідає на це Ефіоп, це вони. Хто? — не розумію я. Турки, відповідає Ефіоп, це вони. З чого ти взяв? — не погоджуюсь я. Бачиш, як піцу неакуратно їдять, відповідає Саша холодно й підсідає до хасидів. А і справді, думаю я і підсідаю поруч. А вже коло мене сідає, пришкутильгавши, і Сєня Гаррінча, почесний слюсар Київського району. Сідає і важко мовчить, даючи всім зрозуміти важливість і непересічність моменту. А коли хасиди, відірвавшись від піци, дивляться на нас плаксиво й запитально, ми їм відповідаємо:
— Служиві! Коли вже ви принесли розбрат і нетерпимість у наші лави, то маєте за все і відповідати.
— За що? — не розуміють хасиди.
— За розбрат і нетерпимість, — повторює Ефіоп.
— Точно, — додає Сєня.
— Бог один, — панікують хасиди, — що нам ділити? Хочете піци?
— Сміливі заяви як на смердючих турків, — цідить Саша, підводячись.
— Але ми не зовсім турки, — протестують хасиди. — Ну, подивіться на нас.
— Я на вас давно дивлюся! — запевнює їх Саша. — Зранку, — додає він і тягнеться за першим хасидом.
Сєня й собі було тягнеться, проте не розраховує ваги тіла й валиться разом зі стільцем, перевертаючи за собою все, що наші нові знайомі мали намір спожити за тихою вечерею. І шматки піци летять на биту Сєніну голову, як метеорити в нічний океан, а хасиди, зірвавшись із місця, кидаються навсібіч, так що Саша й не знає, за кого з них хапатися, і коли наряд прибігає на крики й пробує його заспокоїти, він ще довго скаржиться молодому наляканому сержанту на нестерпну підступність турків та їхню вроджену схильність до мімікрії.
І не заспокоюється навіть по довгій виховній розмові з сержантом, навіть коли з нас беруть гроші й відпускають із миром, навіть коли ми довго й безрезультатно ломимося назад до піцерії, і коли знаходимо останні освітлені кіоски, що загасають у темряві, як перегорілі лампочки, він навіть тоді не заспокоюється. Аж випивши все, що було, наговоривши продавщиці в кіоску цілу купу компліментів і запропонувавши їй одружитися, доки свідки стоять на ногах, він мирно дозволяє узяти себе під руку й потягнути на проспект, де ще можна впіймати хоча б якусь машину.