1000 в сигаретній пачці
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Капітан Хаблак #1
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «1000 в сигаретній пачці». Краткое содержание книги:
— Передайте нашу сердечну вдячність. Але незручно, такий дорогий коньяк. Хоча ми також не залишимося в боргу… — Офіціантка чекала, що він замовить щось у відповідь, однак Хаблак, затиснувши в кулаці пляшку, попрямував до сусіднього столика. Широкий жест Осташевича дав йому спосіб хоч якось вплинути на ситуацію. Удавши трохи підпилого, поплескав Рогатого по плечу, сказав приязно:
— Чомусь ти сподобався мені здалеку. Я вже не кажу про вас! — посміхнувся блондинці. — Такі гарні люди, що гріх не скласти компанію.
Дівчина вивчаюче глянула на капітана: мабуть, ханига, який хоче випити за чужий рахунок… Але респектабельний вигляд Хаблака не викликав підозри, до того ж вона була напідпитку, а капітан дивився на неї захоплено — якій жінці не сподобається це?
— Сідай, друже! — підвівся Осташевич з повним фужером у руці. — І давай поцілуємось!
Тільки цього бракувало Хаблакові — цілуватися з Рогатим. Узяв троянду зі стільця, подав блондинці. Дівчина простягнула руку.
— Таня, — назвалася.
Хаблак промимрив у відповідь щось невиразне.
Рогатий все ще стояв, і коньяк розплескувався з фужера. Підійшов Романіка, хотів забрати фужер, але Осташевич не віддав і вихилив до дна. Хитнувся, і Романіка обійняв його.
— Оце хлопець! — вигукнув, скосувавши на блондинку, та Хаблак щось нашіптував їй, і лейтенант стиснув Рогатого в обіймах так, що той засопів. — Припини негайно, — прошепотів Романіка. — Пошкодуєш!
Лейтенант відпустив Осташевича, і той одразу сів, кліпаючи очима. Проте хміль надав йому відваги — схопив пляшку, принесену Хаблаком, і почав наливати коньяк у келихи.
Капітан підсунув свого стільця до блондинки, нахилився над столом, щоб хоч трохи затулити від неї Осташевича.
— Чоловік? — кивнув на нього.
Таня закопилила губу.
— Ні, що ви…
— Так я й гадав! — удавано пожвавішав Хаблак.
— Познайомилися на пароплаві…
— Хто він?
Якийсь тривожний вогник майнув у Таниних очах: запалився і відразу згас.
— Душно тут, — поскаржилася, — двері зачинені.
— Гайда на палубу, — запропонував Хаблак.
— Але ж… — дівчина з жалем обвела поглядом заставлений стіл.
— Візьмемо з собою склянки й вип'ємо шампанського на палубі.
— Чудово! — сплеснула долонями.
Осташевич одразу збагнув, чим це обернеться для нього.
— Але ж ми не допили коньяк! — запротестував.
— Візьмете з собою, — великодушно погодився Хаблак і попросив офіціантку принести рахунок.
— Чекайте… — Рогатий підвівся й пішов до буфету. Романіка хотів податися за ним, але Осташевич зупинив його рішучим жестом, і лейтенант, люто стиснувши кулаки, залишився.
Рогатий повернувся до столу ще з двома пляшками. Одну насунув у кишеню, другу поставив перед Хаблаком. Підморгнув нахабно.
— Бери! — Хитнувся, і Романіка підтримав його. — Я сьогодні добрий. Дарую вам.
Чесно кажучи, Хаблакові захотілося заїхати йому в пику, однак натомість клацнув нігтем по розкішній етикетці, мовив багатообіцяюче:
— Розрахуємось… Я ніколи не залишаюсь в боргу. — Він узяв не відкорковану ще пляшку шампанського, фужери.
— Нал-ливай… — промимрив Осташевич і ще раз хитнувся.
— Я проведу вас до каюти, — ввічливо запропонував Романіка.
— Н-ні в якому разі! Ми сьогодні гуляємо, і н-нехай усякі падли!.. — Хоч який був п'яний, але осікся, зрозумівши, що бовкнув дурницю.
Хаблак торкнувся ліктя дівчини.
— Пішли, — запропонував, — а вони вдвох ще посидять.
Таня взяла зі столу коробку цукерок.
— Вишня в шоколаді, — пояснила, — і під шампанське…
— Так, — згодився Хаблак, — вишня в шоколаді — це неймовірно смачно.
Вони вислизнули в скляні двері, й Хаблак навіть не озирнувся. Знав: Романіка скористається з ситуації й прибере до рук знахабнілого злодюжку.
Хаблак поставив фужери на довгій дерев'яній лавці, бабахнув корком і подумав, що сьогодні він поводиться як справжній купчик. Що ж, у цьому був сенс: мусив завоювати довіру Тані, хоча б домогтися її прихильності, а смаки й звички в неї, здається, досить усталені — згадати тільки, як рішуче потягла зі столу цукерки.
Випили по фужеру, Таня зауважила, що вже пізно й треба йти, мабуть, зробила це так, для годиться, але Хаблак одразу вхопився за рятівне коло. Він провів дівчину трохи постояли попід вікнами першого класу, й Хаблак запитав умисно байдуже, хто займає друге місце в її каюті.
— Поки ніхто, — одповіла, не без натяку наголосивши: першому слові, — та завтра в Запоріжжі сяде мій… — Вона ледь-ледь затнулася, проте закінчила впевнено: — Чоловік.