«Барабашка» ховається під землею
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-966-424-199-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - ««Барабашка» ховається під землею». Краткое содержание книги:
Захоплива повість відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка запрошує юного читача приєднатися до карколомних пригод, взяти участь у розслідуванні й опинитися віч-на-віч із загадками, пояснення яких іще не знає сучасна наука.
Для дітей середнього шкільного віку.
Капітанові Горбатюку довелося зробити велике зусилля, щоб не виказати подиву.
Усміхнувшись, він пильно глянув на Маргариту Зенонівну:
— А звідки ви взяли, що я… слідчий?
Вона теж білозубо усміхнулася:
— Ви заперечуватимете?
Він напружив пам'ять, вдивляючись у неї. Ні, він ніколи з нею не зустрічався, бачив її вперше.
— Ви що — екстрасенс? — знову всміхнувся він.
— Можливо. Завдяки своєму божественному походженню.
— Божественному?
— Авжеж «Зенон», «Зіновій» — ім'я грецького походження, від Зевс, Зевес… Але то все жарти. Просто я багато чула про вас. Позитивного… І коли Іван Степанович вас назвав, догадалася… Не помилилася?
— Ні, — відмовлятися було безглуздо.
— Скажіть чесно, — вона таємничо понизила голос, — ви гадаєте, що ота травма професора кримінального походження?
— Не знаю. Я був у нього зовсім з іншого приводу.
— Ви мені недовіряєте?
— Можете його спитати. Він навіть не знає, що я з міліції. А що ви можете сказати з приводу його травми? Ви щось підозрюєте?
— Боже збав. Я нічогісінько не підозрюю. Просто я начиталася стільки детективів, що мимоволі починаю мислити, як сищик. І тому коли після підозрілого випадку на дачі до потерпілого наступного ж дня приходить відомий у місті слідчий, то починаєш думати, що це неспроста.
— Так, ви, здається, справді начиталися детективів. Пробачте, але я мушу йти.
— Це ви пробачте, що я вас так затримала. Була дуже рада з вами познайомитися. Сердечно дякую за все, — вона усміхалася білозубо і, як здалося капітанові, переможно.
Капітан Горбатюк давно не зазнавав такої професійної поразки.
Як же тепер дивитися у вічі Віталію Олексійовичу?
«Один із кращих оперативників міста сів у калюжу, як хлопчик-початківець… Треба їхати в Завалійки.
Оглянути місце події. Може, хоч якась ниточка з'явиться…»
Але поїхати у Завалійки того дня йому не вдалося.
У райвідділі його чекала несподіванка.
Розділ XVIII
Побачивши хлопців, Глухонімий різко загальмував і, знявши ногу з педалі, обіперся нею об землю. Хлопці так розгубилися, що не могли й ворухнутися.
Глухонімий звузив очі, люто дивлячись на них. Тоді нахилився до землі, схопив товсту гілляку, замахнувся… Тікати було пізно… Та Глухонімий не кинув, не вдарив, — перехопив гілляку другою рукою — трісь! — переломив, наче лозинку, і вищирився, коротко реготнувши…
Женя й Вітасик рвонулися разом і, не чуючи під собою ніг, дременули навтіки.
Опам'яталися вони тільки тоді, як побачили екскаватор дядька Андрія, що чихчихав на їхній ділянці.
— Чого це ви — наче за вами вовки гналися? — спитав тато. — Де це ви були?
Хлопці перезирнулися.
— На… на кладовищі, — одхекуючись, признався Женя.
— «Барабашку» шукали? — усміхнувся тато. — Ну й що?
— Глухонімого бачили! — сказав Женя.
— Якого?
— «Продавця долі», — випалив Вітасик. — Того самого…
— …що й у кафе, — додав Женя.
Хекаючи, вони розказали про свою пригоду.
— Овва! Це вже цікаво, — сказав тато. — Що ж йому треба на кладовищі? Та ще й біля того місця, де знайшли непритомного професора?
— Ану, ходім глянемо, що це за Глухонімий, — сказав дядько Андрій, злазячи з екскаватора. І перший пішов швидким кроком. Тато рушив за ним. Хлопці, підбігаючи, щоб не відстати, по дорозі почали розказувати Андрієві про дивного «продавця долі»…
— Дребедєнь, — раз у раз кидав на ходу Андрій. — Не бійтеся. Зараз ми йому мозги вкрутимо. На мигах. Раз Глухонімий! Щоб не лякав дітей! Дребедєнь!
Та Глухонімого на кладовищі вже не було. Лишилися тільки сліди від велосипеда на стежці.
— А здоровий, бицюра, — сказав тато, піднімаючи з землі переламану гілляку.
— Є сила в руках, — погодився Андрій.
Хлопці позирали мало не з гордістю — недаремно, значить, тікали, недаремно турбували дорослих.