Xронос
- Автор: Антипович Тарас
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-009-1 (укр.)
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Xронос». Краткое содержание книги:
— Дивися, сальце своє не розбулькай, змерзнеш, — стрекотав Брехунок.
— Мого сальця стане на двох отаких, як ти, — не ображався Жирок, гамселячи грушу.
— Зараз я рукавичкою твої боки обшпунькаю, — підключився Сопушок.
— Ти Жирка не шпунькай, бо він нам водичку закалякає, — вступився Слабачок.
Защебетали, забили хвостами, почали вистрибувати з води.
Усі вони, як і чистокровні дельфіни, вживали багато пестливих форм, особливо коли кликали одне одного. До останніх днів людей вони також звали лагідно — то «ходунками», то «волохастиками». Але останнім часом з їхнім ставленням до «ходунків» щось коїлося. Слабачок і раніше людям не довіряв, а тепер відчував у собі зародження справжнього людиноненависництва. Ще трохи і, здавалося, він зміг би зробити «оте», як люди роблять з іншими людьми в крикливому кіні, коли з тіла чвіркає кров.
Їм віднедавна почали показувати ці фільми з кров'ю. Спочатку після тих фільмів усім чотирьом було погано. Потім їм кілька днів кололи під шкіру якісь рідини і знову показували криваве людське кіно. Було вже не так погано. Жирок навіть сміявся з деяких людських трюків. Колоти не припиняли, аж доки кіно перестало викликати стрес. Розумом Слабачок ще розумів усю гидоту демонстрованого їм «отого» — люди робили одне з одним це не через голод і не задля виживання, а через невмотивоване вроджене зло! — але нерви його тепер не вибухали обуренням. Це було схоже на часткову втрату смаку — ніби плаваєш у гнилій воді, знаючи, що вона гнила, але не відчуваєш до неї відрази.
У Слабачка, на відміну від решти афаліандрів, був свій секрет від військовиків: він умів читати. Це вміння було таким собі ментальним рудиментом, попри те, що, як вважала наука, темпоральне схрещення видів цілковито стирає свідомість піддослідного. Слабачок підглядав у папери офіцера-куратора, які той часом заповнював прямо над басейном, оцінюючи стан боєготовності групи. Зір у плавучого диверсанта був ідеальний — як під водою, так і над нею — проте далеко не всі прочитані слова він міг співставити з поняттями. Людська його пам'ять уціліла лише фрагментарно і в багатьох моментах давала збої.
З паперів офіцера-куратора Слабачок знав, що їхня тренувальна програма на цьому етапі мала назву «ДЕГУМАНІЗАЦІЯ». Достеменне значення цього слова було йому невідоме, проте своє розуміння він сформулював однозначно: «дегуманізація» мала означати звикання до людської крові, тобто до «отого». Слабачок мовчав про свої відкриття. Його наївніші брати могли б викрити його перед людьми, а він цього не хотів. Тривога його росла.
— Привіт, бійці! — пролунав над басейном голос куратора.
— Крікт, крікт, — крякнули афаліандри у відповідь, поскидавши зі своїх куцих вузлуватих рук боксерські рукавиці.
Людські слова вони імітували своєрідним прискореним кряканням, і з огляду на їхню кардинально відмінну від людської систему мовлення, це був найоптимальніший спосіб. Електронний дешифратор уповільнював їхнє мовлення, підправляв і передавав у гучномовець «почищені» слова. Цього ранку їхнє привітання прозвучало помітно прохолодніше, ніж завжди. А Слабачок узагалі промовчав, обмежившись непевним рухом голови. Усе це не пройшло повз увагу офіцера.
Слабачок оглянув куратора. Той був цього разу без плавального костюма, у військовій формі з погонами. Значить, прийшов дати нове завдання. Як доказ, на підводному екрані, вмонтованому в стіну басейну, виросло зображення корабля. Дельфінопітеки насторожилися.
— Бійці, ваша нова ціль — корабель, який ви бачите. Це військовий об'єкт, замаскований під риболовне судно. Зараз він на відстані десяти миль звідси — рухається до нас із заходу. Становить загрозу для нашого дому.
«Домом» офіцер називав військову базу, хоча піддослідні диверсанти вважали своєю оселею саму воду і лише іронізували з неадекватності людських понять, їх і тримала тут лише звичка до регулярної порції риби, яку не треба було добувати. Нею платили за роботу.
— У вашому розпорядженні портативна торпеда, з якою ви вже знайомі. Наказ: спочатку отримати її у торпедному секторі, — продовжував чеканити куратор. — Доставити й закріпити на підводному плато «№ 3» для коректного запуску. Запуск провести, коли корабель увійде у зону досягання ваших власних сонарів. Запуск здійснює Слабачок. Усе ясно?
— Кряс-кряс, — закивали диверсанти.
— Ясно-ясно, — переклав дешифратор.
— Вертайтеся без затримок. Вдалої операції. Риба чекатиме на вас! — завершив офіцер.