Пригоди Шерлока Холмса. Том IV

— Я вважаю безнадійними тільки ваші розшуки, але не вважаю безнадійними всі наші спроби докопатися до правди.

— Але цей велосипедист... Адже він — не вигадка. Ми маємо його прикмети, валізу, велосипед. Цей чолов’яга мусить десь переховуватись. Чому б нам не схопити його?

— Так, так, безперечно, ми схопимо його, але не варто марнувати сили в Іст-Гемі чи в Ліверпулі. Я певен, що ми знайдемо коротший шлях до розв’язки.

— Ви щось приховуєте від нас. Це нікуди не годиться, містере Холмсе. — Інспектор був явно роздратований.

— Ви знаєте мої методи роботи, містере Маку. Але довго ховатися я не стану. Мені треба лише одну деталь, а потім я попрощаюся з вами й помандрую до Лондона, залишивши всі з’ясовані факти до ваших послуг. Я дуже вдячний вам, і не можу вчинити інакше: за всю свою кар’єру я не пригадую цікавішої справи.

— Це вже занадто, містере Холмсе. Вчора ми бачились після вашого повернення з Танбридж-Вельса, й ви загалом були згодні з нашими висновками. Що ж сталося після того? Що підказало вам нову думку?

— Ну, якщо вже ви питаєте мене, то я відповім, що цієї ночі я провів кілька годин у садибі.

— І що ж там сталося?

— Зараз, на жаль, я можу відповісти вам лише в загальних рисах. До речі, я простудіював короткий, але цікавий опис старої садиби[8], який купив за один пенс у тутешній тютюновій крамниці.

Холмс дістав з кишені жилета невеличку книжечку, оздоблену немудрим малюнком стародавнього Берлстонського замку.

— Коли ви знайомитесь із старовинним духом тутешньої околиці, містере Маку, це надає розслідові особливих чарів. Не поглядайте так нетерпляче: будьте певні, що коли читаєш навіть такий короткий опис, то мимоволі сповнюєшся духом далекої старовини. Дозвольте прочитати вам кілька рядків: «Споруджена п’ятого року королювання Якова Першого, на частині вцілілого фундаменту ще давнішого замку, Берлстонська садиба — один з найкращих зразків житла доби Якова, оточеного ровами...»

— Не робіть із нас дурнів, містере Холмсе!

— Ну-ну, містере Маку! Ви знову виявляєте свою шотландську вдачу. Гаразд, я не читатиму, якщо це так дратує вас. Скажу лише, що тут описано облогу замку парламентськими військами 1644 року, описано те, як садиба слугувала прихистком для короля Карла за часів громадянської війни, і, нарешті, подано історію відвідин замку Георгом Другим. До вашого відома, тут є багато цікавих речей, пов’язаних з цим стародавнім замком.

— Містере Холмсе, я не маю в тому сумніву, але ж нас це не стосується.

— Не стосується? Справді? Широкі знання, любий мій містере Маку, одна з основ нашого фаху. Застосування цих знань на практиці часто виявляється вкрай необхідним. Ви вже пробачте за ці повчання скромному, але старшому за віком і, може, трохи досвідченішому від вас аматорові.

— Ну що ви! — щиро відказав інспектор. — Я розумію, що ви йдете до своєї мети, але обрали для того кружний шлях...

— Гаразд, облишмо історію й повернімося до сьогодення. Тобто до минулої ночі, коли я, як ви вже чули, відвідав садибу. Я не бачив ні Баркера, ні місіс Дуглас. Я не став турбувати їх, але переконався, що леді, мабуть, не сумувала й того вечора чудово пообідала. Натомість я обмінявся з добрягою містером Еймсом люб’язностями, завдяки яким посидів на самоті в кімнаті небіжчика, нікого про те не повідомивши.