Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Записник з моїми сумними курвами
Записник з моїми сумними курвами - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Записник з моїми сумними курвами

Электронная книга - «Записник з моїми сумними курвами». Краткое содержание книги:

...нова книга Маркеса вийшла мільйонним тиражем, рекордним для іспаномовних країн, і відразу очолила списки бестселерів. Майже половина накладу розійшлася у перший же тиждень. Чи посприяло цьому перчене слово на обкладинці? Можливо. Синонімічний ряд слова «повія» в іспанській мові не менш розлогий, аніж в українській, проте Ґабо вжив найбрутальніше. Маестро красного письма вкотре пожартував, «непристойною» є лише назва. Насправді його «записник з курвами» — це щемлива й іронічна оповідь про перше кохання, про старість, про життя…
Галина Грабовська
1 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Перейти на страницу:

Я зробив нелюдське зусилля, аби повірити їй, але почування виявилось сильнішим, аніж розум. «Курви! — крикнув я, мордований сильним вогнем, що палив мене зсередини. — От хто ви є! Гівняні курви! Не хочу більше нічого знати ні про тебе, ні про жодну іншу шльондру, і найменше про неї». Від дверей я зробив їй знак, що прощаюсь назавжди. Роза Кабаркас не отягалась.

— Йди собі з Богом, — мовила з квасною міною і повернулася до свого реального життя. — Я в будь-якім разі пришлю тобі рахунок за погром, який ти учинив мені в кімнаті.

5

Читаючи «Березневі іди»[18], натрапив я на роковану фразу, яку автор приписує Юлієві Цезарю: «Неможливо зрештою не стати тим, за кого мають тебе інші». Я не зумів вивірити її справжнє походження ані в творах самого Юлія Цезаря, ані в працях його біографів — від Светонія й до Каркопіно[19], але ознайомитися з нею було варто. Саме її фаталізм, накладений на плин мого життя в подальші місяці, додав тієї рішучості, якої мені бракувало, не тільки для того, аби написати ці спогади, але й для того, щоб не соромлячись розпочати їх з любові до Дельгадіни.

Я не відав ні хвильки спокою, шматок не ліз мені в горло і я так схуд, що штани на мені вже не тримались. У мене постійно ломило кості, безпричинно змінювався настрій, усі ночі я проводив у стані якогось запаморочення, через яке не міг ні читати, ні слухати музику, натомість удень клював носом у млявій дрімоті, яку назвати сном було годі.

Полегкість впала мені просто з неба. У битком набитому автобусі моя сусідка по сидінню (я й не помітив, коли вона з’явилась) прошепотіла мені на вухо: «Ти ще перчиш?» Це була Касільда Армента, моя давня любов за п’ятак, яка терпіла мене в якості постійного клієнта ще відтоді, як була гонористим дівчиськом. Відставлена від ремесла, напівхвора і без гроша за душею, вона вийшла заміж за городника китайця, який дав їй своє ім’я, підтримку й, мабуть, дрібку любові. У сімдесят три роки вона важила стільки ж, як завше, усе ще була гарна та крута на вдачу і зберегла неторканою професійну невимушеність.

Касільда відвела мене до себе, в китайську господу на узгір’ї обіч дороги, яка веде до моря. Ми посідали у шезлонги на тінистій терасі — помежи папороті й зелення астромелій і звисаючих з піддашшя кліток з птахами. Біля підніжжя пагорбу виднілися китайці в конічних капелюхах, які садили овочі під палючим сонцем, і простягалася сіра широчінь Попелястого гирла з двома камінними водорізами, які спрямовують течію річки у море на кілька ліг. Розмовляючи, ми побачили, як в устя увійшов білий океанський лайнер, і стежили за ним примовклі, доки почули його тужливе ревіння бугая в річковому порту. Касільда зітхнула: «Ти постеріг? Це вперше за більш ніж півстоліття я приймаю тебе не в ліжку». «Ми вже інші», — відказав я. Вона, не слухаючи мене, повела далі: «Кожного разу, коли про тебе говорять по радіо, коли вихваляють за любов, якої ти сподобився від людей, і називають тебе маестро кохання, я думаю про те, що ніхто не пізнав твоїх достоїнств і дивацтв краще, ніж я. Серйозно, хто б іще зміг тебе витримати?»

Я більше не стримувався. Вона це відчула, побачила мої очі, зволожені слізьми, й, мабуть, тільки тоді відкрила для себе, що я вже не той, що був. Її погляд я витримав з мужністю, на яку ніколи не відчував себе здатним: «Річ у тім, що я роблюся старий». «Ми вже старі, — зітхнула вона. — Просто людина не відчуває цього зсередини, але іззовні це бачать усі».

Неможливо було не розкрити перед нею душу, отож я виповів їй усю історію, яка пекла мене зсередини — від першого дзвінка до Рози Кабаркас у переддень моїх дев’яностих уродин аж до тієї трагічної ночі, коли я учинив у кімнаті розгром і більше не вернувся. Вона вислухала мій крик душі, неквапно його обміркувала і врешті усміхнулася.

вернуться

18

«Березневі іди» — історичний роман американського письменника Т. Вайдлера (1897–1975).

вернуться

19

Светоній (75 — 160) — римський історик, автор антології «Життя дванадцяти цезарів»;

Жером Каркопіно (1881–1970) — французький історик, один з найвидатніших історіографів античності.

1 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)