Рішення у справі «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine) від 28 лютого 2008 року, заява № 37878/02.
Звернути увагу на тлумачення ЄСПЛ терміну права та обов'язки «цивільного характеру».
Оскільки стаття 6 ЄКПЛ відсилає до «цивільних» прав та обов'язків, може з'явитися хибне враження, що гарантії цієї статті поширюються лише на справи, які розглядаються судами за правилами цивільного процесу чи в судах цивільної юрисдикції. Однак це не так. Як свідчить практика ЄСПЛ, формальна кваліфікація права у внутрішньому праві держав-членів чи розгляд справи в суді іншої юрисдикції (наприклад, адміністративної чи господарської) не є перешкодою для визнання заяви прийнятною за статтею 6 Конвенції. Тому варто розглянути, який зміст вкладає Суд у поняття «цивільні права та обов'язки».
Передусім, згідно з прецедентною практикою Суду, поняття «цивільних прав і обов'язків» не може зводитися виключно до посилань на національне право відповідної держави. У кількох випадках Суд вже підтверджував принцип, що це поняття в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції є «автономним»[42], оскільки інше рішення може призвести до результатів, які будуть несумісними з предметом і метою Конвенції[43].
Для того, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції міг бути застосований в його цивільній частині, необхідна наявність спору щодо «права» як такого, котре визнане у внутрішньому законодавстві, а також щоб спір за своєю суттю стосувався цивільного права.
Оскільки Конвенція є живим документом, який має тлумачитися у світлі сьогоденних реалій[44], за роки, що минули з часу прийняття Конвенції, відносини набули очевидного розвитку в багатьох сферах.
Суд нагадує, що для того, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції міг бути застосований у його цивільній частині, необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві. Повинно йтися про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування. Крім цього, предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру. Суд зазначає, що в цій справі не дискутувалося, що мав місце спір стосовно права, визнаного внутрішнім законодавством, що спір був дійсним та серйозним, і що предмет провадження напряму стосувався відповідного права цивільного характеру. Суд зауважує, що спір стосувався цивільного права за своєю суттю, тобто йшлося про спір між працівником та роботодавцем щодо умов розірвання трудового договору. Залишається з'ясувати, чи є право, про яке йдеться, «цивільним за характером» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. [...]
Ухвала щодо прийнятності заяви № 63520/01 Марченка Миколи Вікторовича проти України від 17 вересня 2002 р.
Суд, встановлений законом
24. Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалося раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
вернуться
42
Див., окрім іншого, рішення у справі «Кьоніг проти Федеративної Республіки Німеччина» (König v. Federal Republic of Germany) від 28 червня 1978 р., серія A, № 27, sec. 29-30, пп. 88-89, і у справі «Бараона проти Португалії» (Baraona v. Portugal) від 8 липня 1987 р., серія A, № 122, sec. 17-18, п. 42.
вернуться
43
Див. рішення Великої палати у справі «Феррацціні проти Італії» (Ferrazzini v.Italy) від 12 липня 2001 р., заява № 44759/98, п. 24.
вернуться
44
Див., наприклад, рішення у справі «Джонстон та інші проти Ірландії» (Johnston and Others v. Ireland), серія A, № 112, п. 53.
