Безсоння
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4457-0
- Переводчик: К. Г. Борисенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Безсоння». Краткое содержание книги:
Популярні твори Стівена Кінга видають багатьма мовами — і перед вами український переклад роману «Безсоння».
Коли раптом приходить безсоння, здається, це скоро минеться. Та воно триває й триває, змушує страждати, розпалює лють і огортає туманом думки. Безсонні ночі сповнені кривавими видіннями, що дуже нагадують реальність. Для Ральфа Робертса це стало справжнім кошмаром, і він впевнений: ще трохи, і розум покине його…
— Заради Бога, перестань! Це ж Елен! Елен Діпно з нашої вулиці!
І хоча Сью прекрасно знала це, — ім’я, вимовлене вголос, змусило її вийти із заціпеніння. Вона прослизнула у відчинені двері, й коли Елен знову похитнулася, Сью міцно обхопила жінку за плечі. Вираз недовіри застиг на обличчі Елен. Ральфові все тяжче було дивитися на неї. Від вигляду Елен млоїло в грудях.
— Ральфе? Що сталося? Її збила машина? — почувся чоловічий голос.
Обернувшись, Ральф побачив Білла Мак-Ґоверна. Той, в одній зі своїх акуратних блакитних сорочок із напрасованими стрілочками на рукавах, стояв поруч, прикриваючи очі витонченою рукою з довгими пальцями, яка так не в’язалася з його виглядом. Він був якось дивно недоодягнений, але в Ральфа не було часу міркувати над причиною цього; занадто багато чого відбувалося одночасно.
— Це не нещасний випадок, — сказав він Біллу. — Її побили десь. Ось, потримай дитину.
Ральф простягнув Наталі Мак-Ґоверну. Той спершу відхитнувся, але потім усе-таки взяв крихітку. Наталі знову розплакалася. Мак-Ґоверн із виглядом людини, якій щойно вручили переповнений пакет, який в особливих випадках використовують у літаках, тримав малу, що чеберяла ніжками, на витягнутих руках. Довкола нього почали збиратися люди, здебільшого підлітки в бейсбольній формі, що поверталися додому після денної гри на шкільному полі. Вони витріщалися на розпухле, закривавлене обличчя Елен з гидотно жадібною цікавістю, і, помітивши їх, Ральф згадав біблійну притчу про п’яного Ноя — усі сини відвернулися, щоб не бачити наготи старого, який заснув у курені, лише Хам продовжував дивитися…
Дуже обережно Ральф обхопив Елен за плечі. Жінка зиркнула на нього здоровим оком. На цей раз вона вимовила його ім’я більш чітко, із симпатією, і від подяки, яку Ральф уловив у її голосі, йому захотілося плакати.
— Сью, візьми дитину. У Білла немає навичок, — попросив він.
Дівчина ніжно й уміло прийняла Наталі. Мак-Ґоверн вдячно посміхнувся Сью, і Ральф раптом зрозумів, що ж у вигляді Білла було не так. Мак-Ґоверн був без своєї улюбленої панами, яка здавалася такою ж невід’ємною його частиною (принаймні влітку), як і бородавка на переніссі.
— Гей, містере, що тут сталося? — запитав один із бейсболістів.
— Нічого, що б вас стосувалося, — відрізав Ральф.
— Схоже, вона провела кілька раундів з Ріддіком Бові.
— Ні, радше з Тайсоном, — припустив інший паливода. Неймовірно, але — почулися смішки.
— Забирайтеся звідси! — закричав роздратований Ральф. — Займіться своїми справами!
Підлітки позадкували, але розходитися не квапились. Вони дивилися на кров — це ж бо відбувалося не в кіно.
— Елен, ти можеш іти?
— Так, — відповіла вона. — Гадаю… Гадаю, що можу.
Ральф обережно провів її крізь відчинені двері в приміщення магазину. Елен ішла дуже повільно, переступаючи з ноги на ногу, як старезна баба. Від неї смерділо потом й адреналіном, і Ральф відчув, як у нього знову звело шлунок. Але не тільки через запах — в основному через те, що ця Елен ніяк не в’язалася з образом жвавої, чарівно сексуальної жінки, з якою він не далі як учора розмовляв, поки вона поралася на квіткових клумбах біля свого будинку.
Раптом Ральф згадав ще дещо з учорашнього дня. Елен була в доволі коротких блакитних шортах, і він помітив кілька синців на її ногах — величезну жовту пляму на лівому стегні й свіжіший темний синець на правій гомілці.
Ральф провів Елен за прилавок і, глянувши в спеціальне дзеркало, яке дозволяє бачити все, що відбувається в магазині, помітив Мак-Ґоверна, який відчиняв двері перед Сью.
— Замкни двері, — кинув він дівчині через плече.
— Але ж, Ральфе, я не повинна…
— Лише на кілька хвилин, — попросив він. — Будь ласка…
— Ну… Добре.
Саджаючи Елен на твердий пластиковий стілець, Ральф почув клацання замка. Він зняв телефонну слухавку і набрав номер 911.
Але перш ніж почувся гудок, рука в крові натиснула на важіль.
— Ні… — Елен заледве ковтнула, тоді спробувала заговорити знову. — Не треба.
— Треба, — заперечив Ральф. — І я зроблю це.
Одразу ж у її здоровому оці він побачив страх і — ні тіні байдужості.
— Ні, — ледь вичавила з себе Елен. — Будь ласка, Ральфе, не треба.
Жінка дивилася повз нього, знову простягаючи руки. Покірний, благальний вираз її згорьованого обличчя навіяв на Ральфа жах і зневіру.
— Ральфе? — мовила до нього Сью. — Вона хоче взяти дитину.
— Я й сам бачу. Віддай їй Наталі.
Сью передала крихітку Елен, і Наталі — їй було трохи більше року — оповила рученям шию матері, уткнувшись обличчям в її плече. Елен поцілувала дочку в маківку. Було видно, що рух губ завдавав їй болю, але вона повторила це знову. І знову. Дивлячись згори на голову Елен, Ральф побачив засохлу кров, що нагадувала розводи бруду. Він відчув, як у ньому знову закипає гнів.