Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Минуло кілька тижнів. Мартін Іден вивчав граматику, переглядав порадники гарних манер і жадібно поглинав книжки, що захоплювали його уяву. З людьми свого кола він не бачився зовсім. Дівчата з «Лотосу» ніяк не могли збагнути, що це з ним сталося, і засипали Джіма питаниями, а деякі хлопці, що боксували у Райлі, навіть ні раді, що Мартін більше не приходить.
Він тим часом знайшов новий скарб у бібліотеці. Граматика роз’яснила йому основи мови, а ця нова книжка — основи поезії, і він почав вивчати розмір, будову й форму, що крилася під любою йому красою. Далі він натрапив на одну сучасну студію, що розглядала поезію як образотворчість; задля доказовості тут було наведено багато прикладів з найкращих літературних творів. Жодного роману по читав він так захоплено, як цю книжку. І його свіжий, незайманий двадцятилітній розум, підштовхуваний жадобою знання, легко засвоював прочитане, виявляючи незвичайну для пересічного студента силу.
Коли він тепер оглядався назад, то відомий йому давніша світ — світ далеких країн і морів, кораблів, матросів та новій — видавався вже дуже малим; проте, зливаючись із новим світом, давній ширшав. Його розум прагнув єдності, але Мартін здивувався, помітивши перші ознаки зв'язку між обома світами. Сам він, проймаючись високими думками й красою, що знаходив у книжках, теж виріс. І тоді ще більш упевнився, що в тому товаристві, до й кого належить Рут та її родина, всі чоловіки й жінки тільки такими думками й живуть. Там унизу, де жив він, напував бруд, що заплямував йому все життя, і він жадав очиститися й піднестись у ті сфери, де жили вищі класи. І в дитячі роки, і в юнацькі гнітила його якась непарадна тривога. Він і сам не знав, чого хотів, але таки прагнув, хоч і марно, аж поки познайомився з Рут. А тепер ця тривога стала гостра й болюча, і нарешті він ясно зрозумів, що жадає краси, знання та любові.
Останніми тижнями він разів шість бачився з Рут, і після кожної зустрічі світ в його очах кращав. Вона допомагала йому в англійській мові, виправляла вимову й учила арифметики. Але їхні розмови не обмежувались елементарною наукою. Він занадто багато бачив у житті, і розум мав занадто зрілий, щоб задовольнятися тільки дробами, кубічними коренями й граматичним аналізом. Тож часом вони розмовляли зовсім про інше — про вірші, які він саме читав, про поета, якого вона саме вивчала. А коли інша читала йому вголос улюблені уривки, він відчував невимовне блаженство. Ніколи не чув він такого голосу: кожен звук додавав йому любові, від кожного слова сильніше билося серце. Це був голос, сповнений спокою й музичних переливів — ніжний, соковитий виплід культури та духовної шляхетності. Слухаючи її, він мимохіть згадував гострі голоси дикунських жінок, портових повій і не набагато мелодійніші голоси робітниць та дівчат його класу. Одразу ж починала працювати уява, всі ці жінки довгою низкою проходили в пам’яті, і на їх тлі ще більше сяяв ореол Рут. Його захват сягав ще далі, коли він бачив, як глибоко проймається вона тим, що читає, і захоплюється красою поетичної думки. Вона багато читала йому з «Принцеси», і він не раз помічав, як на очі їй набігали сльози, — така вражлива була душа дівчини. В ці хвилини її зворушення так підносило його, що він здавався собі рівним богові, і, слухаючи її та дивлячись на неї, мовби заглядав у лице самому життю, прозираючи в його найглибші таємниці. І, усвідомивши, на яку висоту витончених переживань він злетів, Мартін зрозумів урешті, що це — кохання і що це річ найвища в світі. Лабіринтами пам’яті пропливали тоді всі втіхи й захоплення минулого — сп’яніння від вина, жіночі пестощі, брутальна гра фізичного змагання, — і все це видавалося йому низьким і недостойним проти того високого запалу, яким він тепер горів.