У пошуках утраченого часу. Альбертина зникає

Зникла б душевна мука? Чи справді я міг колись повірити, що смерть єдино перекреслює те, що існує, а все інше залишає в попередньому стані, що вона гамує щем у серці людини, для якої чуже життя перестає бути причиною страждання, що, рятуючи душу від болю, вона нічого не дає натомість? Зникла б душевна мука! Гортаючи газетну хроніку пригод, я шкодував, що мені бракує відваги висловити побажання, на яке спромігся Сванн. Якби Альбертина стала жертвою пригоди, то, коли б вона вижила, я мав би привід поспішити до неї; а якби вона загинула, то відзискав би, як казав Сванн, волю жити. Але хіба я вірив у це? Сванн, людина витончена і переконана, що добре знає себе, вірив. Але як ми мало знаємо, що в нас направду на серці. Трохи згодом, якби він ще жив, я міг би легко його переконати, що це зичення було не тільки злочинне, а й безглузде, що смерть коханої жінки ні від чого не визволяє!