Джеймс і гігантський персик
- Автор: Даль Роальд
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: »А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-966-7047-91-7
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Джеймс і гігантський персик». Краткое содержание книги:
… Так сталося, що маленький Джеймс мусить жити разом зі своїми злющими тітоньками — тіткою Шкваркою і тіткою Шпичкою, які постійно коверзують і знущаються з нього. Проте одного дня стається щось надзвичайне, і життя Джеймса та його тітоньок докорінно змінюється… Як завжди, динамічна, тривожна й безмежно весела повість одного з найпопулярніших англійських письменників не залишає місця байдужості…
Але всі решта надто налякалися й позаклякали, щоб бодай поворухнутися.
— А знаєте що? — прошепотів Джеймс.
— Що? — запитали вони. — Що?
— Здається, вони фарбують ту величезну арку! У них там є банки з фарбою й великі пензлі! Ось погляньте!
І він казав щиру правду. Мандрівники були вже досить близько й самі добре бачили, що Хмарулі саме цим і займалися. Вони тримали в руках величезні пензлі і з несамовитою швидкістю хляпали фарбою на вигнуту дугою арку. За кілька хвилин уся арка була розфарбована яскравими кольорами — червоним, помаранчевим, жовтим, зеленим, голубим, синім і фіолетовим.
— Це ж веселка! — вигукнули всі гуртом. — Вони розмальовують веселку!
— Ой, яка ж вона гарна!
— А подивіться, які кольори!
— Стоніжко! — почали вони гукати. — Ти мусиш вийти й подивитися на це! — Усі були настільки захоплені красою і яскравими кольорами веселки, що навіть забули стишити свої голоси. Стоніжка обережно вистромила голову з тунелю.
— Ти ба! — промовила вона. — Я завжди хотіла знати, звідки береться веселка. Але навіщо ті всі мотузки? Що вони роблять тими мотузками?
— Пресвяті небеса, та ж вони зіштовхують її з хмари! — вигукнув Джеймс. — Дивіться! Вони спускають її мотузками на землю!
— А я вам ще щось скажу, — втрутилася Стоніжка. — Якщо я не надто помиляюся, то зараз ми всі в неї вгатимося!
— Овва, так-таки так! — заволав Старий-Зелений-Коник.
Веселка тепер гойдалася в повітрі під самою хмарою. Персик теж линув попід хмарою на тій самій висоті і дуже швидко зближався з веселкою.
— Ми пропали! — зарепетувала Павучиха, знову заламуючи свої ноги. — Нам кінець!
— Я цього не витримаю! — застогнав Черв’як. — Скажіть мені, що відбувається!
— Ми не влучимо в неї! — крикнула Зозулька.
— Влучимо, ще й як!
— Не влучимо!
— Влучимо!.. Так!.. Ні!.. Ой, людоньки!
— Тримайтеся всі! — закричав Джеймс, і тут-таки пролунав шалений гуркіт — це персик бухнувся в саму верхівку райдуги. Щось гучно хруснуло — і величезна веселка розкололася навпіл.
Після цього сталося ще прикріше: мотузки, якими Хмарулі спускали райдугу, переплуталися з шовковими нитками, прив’язаними до чайок! Персик опинився в пастці! Мандрівців охопила безпросвітна паніка. Джеймс Генрі Троттер миттєво глянув угору й побачив там обличчя розлючених Хмаруль — їх були тисячі і всі вони зирили на нього з краєчку хмари. Обличчя ті були безформні і майже зовсім заросли довжелезним білим волоссям. На них не було видно ані носів, ні ротів, ні вух, ані підборіддя — самі лише очі, малесенькі чорні очі, що зловісно поблискували на кошлатих обличчях.
А тоді сталося найстрашніше. Один Хмаруль — величезне п’ятиметрове волохате страховисько — несподівано підвівся на повен зріст і зістрибнув з хмари, намагаючись упіймати одну з шовкових мотузок, прив’язаних до персика. Джеймс із друзями бачив, як він пролетів над ними в повітрі з простягнутими ручиськами, схопив найближчу мотузку й учепився за неї руками й ногами. А потім сповільна почав спускатися тією мотузкою донизу.
— Матінко! На поміч! Рятуйте нас! — залементувала Зозулька.
— Він лізе сюди, щоб нас ізжерти! — заволав Старий-Зелений-Коник. — Стрибайте за борт!
— Нехай спочатку з’їсть Черв’яка! — закричала Стоніжка. — Я зовсім не смачна — самі кістки та й годі!
— Стоніжко! — гаркнув Джеймс. — Негайно сюди! Перекусуй цю мотузку, якою він спускається!
Стоніжка метнулася до персикового хвостика, схопила в зуби шовкову мотузку й перекусила її, клацнувши щелепами. Відразу всі побачили, як високо вгорі одна з чайок відділилася від зграї і полетіла кудись убік з довжелезною шворкою, що звисала з її шиї. А за кінець тієї шворки розпачливо чіплявся, розлючено щось вигукуючи, величезний кошлатий Хмаруль. Він підносився дедалі вище, погойдуючись у залитому місячним сяйвом небі, а Джеймс Генрі Троттер, вдоволено за цим спостерігаючи, промовив:
— Отакої! Та він, мабуть, геть нічого не важить, якщо одна-однісінька чайка так легко його підняла! Він, мабуть, зітканий лише з волосся й повітря!
Решта Хмарулів були настільки ошелешені тим, що сталося з їхнім колегою, що випустили з рук усі мотузки, і обидві половинки веселки, звичайно ж, жухнули вниз і полетіли шкереберть до землі. Це й порятувало персик, який миттєво помчав пріч від тієї жахливої хмари.
Але загроза, що нависла над мандрівниками, ще не минула. Розлючені Хмарулі підстрибнули й кинулися за ними бігти уздовж хмари, нещадно закидаючи їх усім, що трапляло під руки. Порожні банки з-під фарби, пензлики, драбини, ослінчики, банячки, сковорідки, тухлі яйця, пляшки з-під гелю для волосся — усе градом летіло на персик. А один Хмаруль, старанно прицілившись, вилив на Стоніжку ціле відро густої фіолетової фарби.