Персі Джексон та Викрадач Блискавок
- Автор: Риордан Рик
- Серия: Персі Джексон та Олімпійці #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ТОВ Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-672-439-0
- Переводчик: Ігор Бондар-Терещенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Персі Джексон та Викрадач Блискавок». Краткое содержание книги:
Я подивився на сатира, що грав на сопілці. Його мелодія змушувала паростки полуниці розростатися в різні боки, нагадуючи людей, які тікають від пожежі. Я подумав, чи міг би Гровер таким самим магічним чином впливати своєю музикою. Ще я подумав про те, чи сидить він зараз у Білому будинку, вислуховуючи нотації містера Д.
— Чи не буде в Гровера серйозних неприємностей? — спитав я в Хірона. — Я маю на увазі… він був добрим захисником, правда.
Хірон зітхнув. Він скинув із себе твідовий піджак і, скрутивши його, поклав собі на спину на кшталт сідла.
— Гровер забагато хоче, Персі. Очевидно, його мрії виходять за межі можливого. Щоб досягти своєї мети, він спочатку мусить бути більш мужнім і досягти успіху як хранитель, знайшовши нового мешканця табору й без перешкод доставивши його на Пагорб напівкровок.
— Але ж він це зробив!
— Хотів би я погодитися з тобою, — похитав головою Хірон. — Але тут не мені судити. Вирішуватимуть Діоніс і Рада козлоногих старійшин. Боюсь, що вони можуть розцінити його дії, як поразку. Урешті-решт, Гровер загубив тебе в Нью-Йорку. Крім цього, гірка доля твоєї матері. А також те, що Гровер був непритомний, коли ти тягнув його сюди. Рада може засумніватися, чи свідчить це про мужність Гровера.
Я хотів було заперечити. Адже нічого з цього не було провиною Гровера. Я сам відчував себе дуже винним.
Якби я не втік від Гровера на автобусній зупинці, він не мав би неприємностей.
— Чи дадуть йому ще один шанс?
Хірон скривився.
— Боюсь, що це й був Гроверів другий шанс. Однак Рада не дуже переймалась, надавши йому ще одну можливість після того, що трапилось п’ять років тому. На Олімпі знають: я радив Гроверові зачекати певний час перед тим, як знову спробувати. Він ще надто молодий…
— І скільки ж йому?
— Двадцять вісім.
— Що? І він шестикласник?
— Сатири досягають зрілості вдвічі повільніше, ніж люди, Персі. Останні шість років Гровер цілком міг скидатися на учня середньої школи.
— Це жахливо.
— Згоден, — кивнув Хірон. — У будь-якому разі Гровер сформувався зарано, як на сатира, і не зовсім упевнено почувається у лісовому чаклунстві. На жаль, йому не давала спокою його мрія. Можливо, тепер він підшукає собі якусь іншу кар’єру…
— Це несправедливо, — сказав я. — А що сталося першого разу? Це була така тяжка провина?
— Давай рухатися швидше, добре? — Хірон швидко відвів очі.
Але я не збирався так скоро змінювати тему. Щось змінилося в мені, коли Хірон, згадавши про долю моєї матері, ніби навмисно уникнув слова «смерть». Якась потаємна думка, що таїла в собі маленький вогник надії, несподівано сяйнула в моїй голові.
— Хіроне, — почав було я, — але якщо боги, Олімп і все це насправді…
— То що, дитинко?
— Чи означає це, що підземний світ так само існує?
Хірон ще більш спохмурнів.
— Так, дитя моє. — Він помовчав, ніби якомога ретельніше добираючи слова. — Існує місце, куди душі вирушають після смерті. Але тепер… поки ми не дізналися більше… прошу тебе, викинь усе це з голови.
— Що значить, поки ми не дізналися більше? Що ти маєш на увазі?
— Уперед, Персі. Подивимось на ліс.
Коли ми наблизились, я зрозумів, наскільки великий був ліс, що розкинувся перед нами. Він займав щонайменше з чверть долини, і дерева тут росли такі високі й товстезні, що важко було уявити, щоб хто-небудь забрідав сюди від часу аборигенів Америки.
— У лісах небезпечно. Можна, звичайно, сподіватися, що пощастить, але краще озброїтись, — сказав Хірон.
— Небезпечно? — перепитав я. — І чим саме озброїтись?
— Побачиш. Сьогодні ніч із п’ятниці на суботу. Ти маєш власного меча із щитом?
— Власного меча?
— Отже, ні, — підсумував Хірон. — Я так і думав. Гадаю, п’ятий номер згодиться. Пізніше я заїду до крамниці зброї.
Я хотів запитати: що це за літній табір, де є крамниця зброї, але мені й без того було над чим подумати, тож ми продовжили мандрівку. Ми оглянули тир для стрільби з луку, озеро, на якому змагалися гребці на човнах, стайні (здається, вони кентавру не дуже сподобались), плац для кидання дротиків, амфітеатр і арену, де, за словами Хірона, влаштовувались бої на мечах і списах.
— Бої на мечах і списах? — знову перепитав я.
— Один будиночок викликає інший, ну і так далі, — пояснив Хірон. — Летальний результат необов’язковий. Як правило. А ось і місце, де можна перехопити.
Мій колишній учитель вказав на відкритий павільйон, обрамлений білими грецькими колонами; він височів на пагорбі, звідки був чудовий вид на море. У павільйоні стояло близько дюжини кам’яних столів для пікніка. Жодних стін. І ніякого даху.