Глибинка
- Автор: Шевченко Олександр
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: ЛА "Піраміда"
- ISBN: 966-7188-99-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Глибинка». Краткое содержание книги:
Невідомо, скільки часу пройшло, поки вони дісталися до місця. Вийшовши з поміж частоколу товстих стовбурів, він нарешті побачив, як вкрита місячним пилом земля раптово обривається у глибокий, сповнений густої темряви яр. У Стефана з’явилося відчуття, що він досяг краю світу, і там, за осяяною межею — сама лише порожня пітьма. Десять швидких кроків, і він полетить у темну нескінченність, щоб дізнатися, що ж криється за гранню реальності…
Щось стирчало з землі, темне і довге, як зламаний хрест на могилі. Лопата, здогадався він.
Андрійко підвів свої яскраві порожні очі, і на його обличчі заграла ікласта посмішка.
— Ти знаєш, що треба робити, чи не так? — промовив він. — Тільки тебе чекали.
Стефан не відразу зрушив з місця. Він спитав себе, чи не надто далеко зайшло все це, і почув у відповідь:
«Ні, я не сплю. І здається… о, Господи… я знаю, що треба робити.»
Він підійшов і поклав долоню на держак лопати. Тверда, цілком матеріальна ручка. Озирнувся, шукаючи очима хлопчика, і нікого не побачив. Стефан був сам у цьому похмурому місці, і, скоріше за все, так було і з самого початку.
«Якщо я не сплю, то значить, я збожеволів. Прийшов сюди посеред ночі, щоб знайти могилу дівчини-вампіра. Як ще це назвати?»
Ні, не сам він сюди прийшов — щось привело його. Може, й не було того хлопця, але почуття, що ним керують, нікуди не зникло. Воно було схоже на компас, прихований усередині. Стефан підняв лопату і задумливо на неї подивився. Звичайно, вони обрали його, тому що він єдиний у цьому місці, хто підвладний цій силі, і захопити його було простіше простого. Усвідомивши це, він знову відчув ту саму байдужість, і тільки міцніше стиснув держак.
«Тільки тебе чекали».
Він вже знав, куди треба вдарити, і з силою увігнав лезо лопати у кам’янистий ґрунт. Що ж, хай буде, як вони хочуть. Йому нема чого їм протиставити.
Свідомість знову блимнула і заколивалася, неначе слабіючий телевізійний сигнал, а його обличчя стало жорстким і зосередженим, коли він з чіткістю механізму почав заглиблюватися в землю.
«Обережніше, не пошкодь її»
Раптова думка привела його до тями. Він випростався і побачив, що краї ями вже досягли рівня його живота. Неймовірно, а йому здавалося, що він лише почав… Присівши навколішки, почав розгрібати землю руками, немов азартний скарбошукач у пошуках золота. Холодний вітер студив його майже голе тіло, але він цього не помічав. Пальці, байдужі до болю, вивертали з землі грудки та великі камінці, і врешті решт наштовхнулися на щось, що нагадувало кінець ломаки. Він спробував розхитати його, але безрезультатно.
Ось воно, прошепотіли губи. Стефан знав, що це: кінець осикового кілка. Він подвоїв зусилля, жбурляючи жмені землі через плече. Раптово з’явилося нестримне бажання побачити її на власні очі, зрозуміти нарешті, де правда, а де лише його вигадка. Він мусить з’ясувати це, бо інакше просто збожеволіє.
Руки торкнулися чогось м’якого і на мить завмерли в повітрі, зачаровані. Його очі розрізнили обриси засипаного землею людського тіла. Жіночого тіла. Кілок стирчав точнісінько з її грудей.
Стефан нахилився вперед, але не відчув запаху розкладу — лише сморід сирого грунту. Він обережно зтер землю з її обличчя і здригнувся, коли пальці ковзнули по ніжній шкірі. Перед ним лежала дівчина, що видавалася йому сплячою царівною, без жодних ознак гниття.
«Вони не відрубали їй голову, подумав він. І її душа все ще дрімає в цьому тілі.»
Перш ніж встиг зрозуміти, що робить, обхопив кола руками і висмикнув його з грудей покійниці. Він не знав, чи було це його бажанням, чи це знову діяла та невідома сила, що привела його сюди. Це вже не мало значення. А зробивши це, він притулився спиною до вогкої землі і подивився на свої брудні руки. Якщо ним щось і керувало, то воно вже пішло. Замість нього з’явилося усвідомлення своїх вчинків, і Стефан тихо застогнав, зрозумівши, що дійшов до крайньої межі. Це божевілля. Нічого правильного тут не було, його просто використали, як хлопця на побігеньках, зіграли на його твердому почутті реальності.