Життя Марії
- Автор: Жадан Сергей Викторович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Meridian Czernowitz; Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-085-6
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Життя Марії». Краткое содержание книги:
Найлегше заняття в часи війни — ненавидіти чужих. Найважче — досягати порозуміння. Навіть зі своїми. Але треба намагатися, інакше війна ніколи не закінчиться. А щоб порозумітися, необхідно розмовляти. З ким завгодно, як завгодно і про що завгодно. Головне — не втрачаючи людяності, тобто любові й уваги. У поетичній збірці «Життя Марії» Сергій Жадан розмовляє — про найдорожчі листи і спалені мости, втрачені місця і зруйновані міста. Розмовляє римованими віршами й верлібрами, власними і перекладеними словами. Розмовляє зі своїми й чужими, зі святими й не дуже, з убитими військовими і живими біженцями, з Рільке, Мілошем і, звісно, з нами. Щоб врятувати — якщо не нас, то хоча би наших дітей.
Перейти на страницу:
5
У кожного з нас є свої заступники.
Ровесники лежать в чорноземах республіки.
Інших немає, замінити їх ніким.
Це вони торгували металом і нікелем.
Це вони проїбали все й відразу —
від фабрик Донбасу до російського газу.
Це в них відбирали шахти й заводи,
це вони говорили про запах свободи,
про офшорні зони й ринки Європи,
їх валила влада й не брали хвороби,
вони першими рвались вперед під вітрилами.
Першими потім їх і відстрілювали.
Їх хоронили, їх забували.
Нічні небеса, чорні підвали,
мертва тиша, сувора вітчизна:
нестерпно п’янка,
невимовно грізна.
Свобода
(2 бердичівські євреї)
+
Свобода тримається на трьох китах:
ринок, демократія і кулі в животах.
Іноді просто на кулях в животі.
Зараз розповім, як це буває в житті.
Герої епопеї,
два бердичівські євреї,
креативили в Голландії
фінансові ідеї:
береш кредит,
купуєш аудит,
і хай доводять, хто з вас бандит.
Ділились по совісті, наче брати,
є куди рости,
коли рубаєш хвости.
Чесна праця,
нескорена нація,
вас вітає українська еміграція.
+
Свобода відкрита своїм і чужим.
Тим більше — в Україні міняється режим.
Можна навіть пропхати закон —
є чувак у мінюсті
з поганяловом Флакон:
має знайомих серед опозиції,
свій серед міліції та органів юстиції.
Даєш бабло,
стаєш під крило —
і робиш вигляд, що тебе тут не було.
+
Ось компаньйони сидять за столом.
Кавказька кухня в ресторані «Шалом».
Повар-торчок, розстріляний бачок,
і смак дитинства — водка «Горбачов».
Зорі висять,
наче псячі серця.
Окремо — зорі Бога-сина,
окремо — Бога-отця.
«В країні реформи, — говорить Флакон, —
потрібно бути останнім мудаком,
щоб стояти збоку.
Я ось не стою».
І давай накручувати долю свою.
«Впіймають, можуть по повній впаять.
Тому мені половину,
і вам по двадцять п’ять.
Головне — це свободи ідеї засадничі.
Підіймемо з колін ваш чортів Бердичів!».
Друзі слухали його як знавця,
щоправда, не дослухали чомусь до кінця:
спочатку накурили,
потім щось наговорили,
потім цілим рестораном їх до ранку мирили.
«Камон, мен,
давай без імен.
Що ти як артистка театру «Ромен»?
Торгуєшся тут, як готельна проблядь.
В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».
+
Готують проплату. Проводять транш.
За пару тижнів добили ганж.
Знищили колекцію марочних вин —
чекають з батьківщини добрих новин.
Минає квартал. З кредитом голяк.
Один нарешті долає переляк:
«Ходімо до ребе,
розкажемо про себе,
ребе скаже все, що нам треба».
+
І ребе каже:
«Той, хто іде,
той знає, що каміння насправді тверде.
Свобода, мен, вона без меж.
Хоча і з межею буває теж.
Коротше, не хочете гнити в тюрмі —
їдьте в Бердичів, розрулюйте самі».
+
І партнери прилітають в новий термінал,
проходять контроль, декларують нал,
знайома з Держбанку резервує готель,
бавить, як уміє, дорогих гостей:
гриби на столі
й кримські кораблі —
вітає, так би мовити, на рідній землі.
Перейти на страницу: