Тюрма не буває гарна.
Французьке прислів’я
Оскільки наша розповідь ще задовго до того, як сам оповідач це усвідомив, збилася з приємного блукання по оберненій у казку минувшині на певні колії серйозно документованої історії, треба нагадати, що йдеться про той тисяча шістсот сімнадцятий рік, коли велика війна європейських народів хоч уже й назріла, але ще не спалахнула і, можливо, в останню хвилину ще можна було їй запобігти. Але цього не сталось, війна, як відомо, вибухнула, бо саме в той час найздібніший і найпалкіший прихильник миру, найвідважніший, найкрасномовніший захисник розуму й правди, Петр Кукань з Куканя, був не в тому місці, де його присутність була настійно потрібна: в рідній Празі. Справді, якби Петр був у Празі, то завдяки його кмітливості та ораторській вправності напевне пощастило б відвернути найжахливішу помилку в чеській і взагалі європейській історії, коли чеські протестанти в незрозумілому засліпленні обрали чеським королем нікчемного князька-католика, мізерного штірійського ерцгерцога Фердинанда з роду Габсбургів, підступного негідника, про якого було відомо, що він навертав своїх підданців у католицтво за допомогою шибениць і заганяв людей до церкви гончаками, і який потім, вірний своїй підлоті, чудово віддячив своїм чеським виборцям за їхню добромисну недотепну постанову: через чотири роки стратив їх усіх на Старомеській площі. Еге, якби на тих нещасливих виборах був присутній Петр Кукань з Куканя, вони скінчились би напевне інакше, і якби Петр Кукань з Куканя був присутній при горезвісній празькій дефенестрації, то дефенестровані, тобто викинуті з вікна, навряд чи лишились би живі-здорові, а отже, не змогли б потім поквитатися. Та марна річ міркувати про те, що і як було б, якби сталося те, чого не сталося. Петра в ту темну історичну годину в Празі не було, бо йому і в найкошмарнішому сні не могло приверзтися, що перше полум’я європейської пожежі, яку він давно в тривозі передбачав, проб’ється саме там, у його золотій матінці Празі, яку він покинув шістнадцять років тому, та якби це й могло спасти йому на думку, що з того: адже він саме сидів у марсельському замку-в’язниці на острівці Іф, куди його приставили після арешту та короткої процедури в військовому інтендантстві.
Оскільки ця назва, château d’If, дуже добре відома з художньої літератури, викликає певні асоціації, поквапимось уточнити, що Петр був ув’язнений не в тому жахливому підземеллі, де через дві сотні років пробув найкращу пору своєї молодості благородний моряк Едмон Дантес, а в вигідних апартаментах, не тільки вмебльованих солідними меблями в стилі кінця Орлеанської династії, а й опоряджених килимами та дорогими гобеленами, з котрих на одному був зображений Силен, що держить на руках маленького Діоніса, на другому Дедал, що робить штучні крила для себе й для свого сина Ікара, а на третьому, найкоштовнішому, — покарання жорстокої Дірки, як її прив’язують до рогів дикого бика. А щоб в’язень у цьому розкішному антуражі й сам виглядав як слід, найкращий марсельський кравець — той самий, що недавно пошив йому біле турецьке вбрання, — за таємним наказом з якихось високих сфер забезпечив його одягом для його скромних умов: домашнім, робочим і для переміни; найславетніший bottier, так само за таємним наказом згори, постачив його відповідним комплектом взуття, а модний chemisier — шовковою білизною.
