Віннету І

— Я читав, що свійські коні, якщо їх не прив’язати як слід, полюбляють утекти з дикими мустангами.

— Чорт забирай! Про все ви читали, нічим вас не здивуєш. Мені значно більше подобаються люди, які взагалі не вміють читати!

— Ви хотіли здивувати мене?

— Хотів.

— Полюванням на мустанга?

— Так! А ви зі своїми дурнуватими книгами самі про все здогадалися. Отже, слухайте мене — мустанги вже були тут!

— Той слід, що ми бачили нещодавно, був їхнім?

— Так, вони були тут учора. Це була група розвідки. Мушу вам сказати, що ці тварини надзвичайно розумні. Вони завжди висилають невеличкі групи поперед себе і в різні боки. У них є свої офіцери, точно, як в армії, а вожаком завжди є досвідчений, сильний і сміливий жеребець. Завжди, коли вони пасуться або пересуваються, жеребці створюють зовнішнє коло. За ними йдуть кобили, а посередині — лошата. Я вже не раз описував вам, як ловити мустанга за допомогою ласо. Ви запам’ятали це?

— Звичайно.

— Маєте бажання упіймати одного?

— Так.

— Сьогодні вранці вам випаде така нагода, сер.

— Дякую! Але я не скористаюся нею.

— Ні? Боже милостивий. Чому?

— Бо мені не потрібен кінь.

— Але справжній вестмен не питає, потрібен йому кінь, чи ні!

— Тоді він зовсім не такий, яким я уявляю собі справжнього сміливого вестмена. Вчора ви розповідали про варварство блідолицих мисливців, які вбивають цілі стада буйволів, хоча не потребують їхнього м’яса. Ви називали це гріхом проти тварин і червоношкірих, яким через це бракуватиме поживи. Потім ви ж самі сказали, що з кіньми діється те саме. Ви маєте рацію, тож не повинні дивуватися, коли я роблю висновки з ваших слів і дію відповідно. Я не збираюся позбавляти свободи жодного з цих чудових мустангів, не маючи на це навіть такого мізерного виправдання, що мені потрібен кінь.

— Ви дуже правильно все говорите, сер, дуже правильно, — кивнув Сем. — Але хто вам сказав, що я збираюся позбавляти мустанга свободи? Ви ж тренувалися кидати ласо, і тепер я хочу, щоби ви влаштували репетицію. Побачимо, чи складете ви свій іспит. Зрозуміли?

— Це зовсім інша річ. Так, тоді я все зроблю.

— Чудово. Для мене справа серйозна. Мені потрібен кінь, і я впіймаю собі одного. Я вже не раз казав вам, а тепер повторю ще раз: ви повинні дуже міцно сидіти в сідлі і тримати ногами коня у той момент, коли ласо натягується і ви відчуєте ривок. Якщо ви цього не зробите, то вилетите зі сідла, а мустанг потягне на ласо за собою вашого коня. І ви перетворитеся на пішака, як-от я тепер, качка б мене копнула!

Він збирався ще щось сказати, але раптом затримав дихання і показав рукою на одну з уже згаданих двох гір на північному боці прерії. Там з’явився один-єдиний кінь. Він не пасся, а повільно йшов уперед, повертав голову то в один, то в другий бік і нервово втягував повітря.

— Бачите його? — прошепотів Сем. Від збудження він говорив приглушено, хоча тварина аж ніяк не могла би його почути. — Хіба я не казав, що вони прийдуть? Це розвідник, який біжить наперед, аби перевірити, чи вільна територія. Розумний жеребець! Як він роззирається в усі боки і принюхується! Нас він не почує, бо вітер дме нам в обличчя. Саме тому я вибрав це місце.