Правила гри. Частина друга

— Бачу, — спокійно мовив Трипалий. — Нехай вони спочатку дістануться до нас.

— А що там діставатися… — Розумник вдавився власними словами, бо у цю мить промені з веж одночасно погасли — як відрізало. В ущелину ринула повновода, мов Ханх, темрява. Її розрізали лише окремі вогники — там, де догоряла катапульта.

Так, — подумав Мабор. — Нехай спочатку наблизяться. Тут не дуже побігаєш, надто багато мертвих навалено.

Він навіть забув свої заперечення: мовляв, чому це я мушу тягти на своєму горбу Базіку? Краще мечем помахаю. Підхопив пораненого та поніс. Позаду хтось уже кричав, падаючи з коня. Пробігали снайпери, було чути, як видираються по мотузяних драбинах.

— Скажу, щоб скинули кілька мотузок, — прошепотів над вухом Шеленгмах. — Прив’яжемо, витягнемо.

Він побіг до Південно-Західної, потім, коли Скажений майже дістався до вежі, повернувся, повідомив, що все готово, і попрямував у бік південного виходу. Там решта солдатів ще стріляли по кінноті; хтось із «везунчиків» сік хумінів.

Мабор майже на дотик відшукав мотузки і прив’язав Базіку. Потім гукнув нагору, щоб негайно підіймали, а сам почав дертися по драбині, притримуючи пораненого.

Потроху вибралися. Ті, хто залишався внизу, вже встигли дістатися до вежі і теж піднімалися. Хуміни зрозуміли, що подальше переслідування небезпечне, і заходилися біля катапульт: рятували залишки згорілої та тягли у табір вцілілу.

Скажений постояв на балконі, спостерігаючи за метушнею південничан, а потім повільно пішов до казарм.

— Шкода, — говорив хтось. — Шкода, що ми не встигли підпалити другу. Часу не лишилося.

— Нічого, — різкий голос Тесси зараз був схожий на лезо ножа. — Нічого, вони і без одної витратять набагато більше часу…

Сьогодні вночі войовниця, схоже, неабияк перехвилювалася. Мабор зупинився і подивився на неї. Та відвела погляд і подивилася в ущелину.

Навіть коли Скажений пішов, вона ще дуже довго не наважувалася повернутися. Тессу трясло, наче в лихоманці, вона вп’ялася пальцями у бортик балкона, намагаючись заспокоїтися, але тремтіння не проходило.

— На мій погляд, рейд закінчився вдало, хоча і не зовсім. А як ви вважаєте, пані?

Боги, лише Пресвітлого мені тут не вистачає для повного щастя!

— Так, мій правителю, звичайно. Тепер ми затримаємо їх надовго.

— Я теж так думаю, — Талігхіл став поруч, скоса поглядаючи на войовницю. — Ви тремтите. Вам холодно?

— Ні. Просто втомилася.

Дурнувата відмовка! Але чого він до мене чіпляється!

Остання думка здалася настільки безглуздою, що Тесса не стрималася і хрипло засміялася.

— Схоже, ви сьогодні дійсно перехвилювалися, пані. Може, варто поспати?

Вона знизала плечима.

— Важка ніч, було від чого перехвилюватися. Поспати? Вам також не спиться.

Тепер настала черга Талігхіла здригатися та поводити плечима.

— Так, правильно. Важкенька ніч. І все ж — прислухайтесь до моєї поради.