Птахи та інші оповідання

Як сказав Віктор, вони обоє були спантеличені через прийом і не могли збагнути, чому те, що вони подружжя і прийшли з долини, дозволило їх впустити попри початковий дивний переляк.

Вони поїли, розпакували багаж, а потім знову з’явився старий, принісши їм молока та сиру. Жінка зосталася в себе, а молодик через цікавість прийшов разом зі старим.

Віктор подякував старому за гостинність і сказав, що тепер вони спатимуть, а завтра, щойно зійде сонце, вирушать на вершину гори.

— Дорога легка? — спитав він.

— Не тяжка, — відповів той. — Я б послав із вами провідника, але ніхто не хоче йти.

Він поводився невпевнено і, як сказав Віктор, знову поглядав на Анну.

— Вашій дружині добре буде тут, у домі. Ми подбаємо про неї.

— Дружина підійматиметься зі мною, — відповів Віктор. — Вона не захоче лишатися.

На обличчі старого з’явився вираз тривоги.

— Вашій дружині краще не йти на Монте-Вериту. Це для неї небезпечно.

— Чому для мене небезпечно підійматися на Монте-Вериту? — спитала Анна.

Старий дивився на неї з дедалі сильнішою тривогою.

— Для дівчат… для жінок це небезпечно.

— Але чому? — спитала Анна. — Ви ж казали моєму чоловікові, що дорога легка.

— Це не дорога небезпечна, — відповів той. — Мій син може показати вам стежку. Це через… — і Віктор сказав, що він ужив слово, якого ні він, ні Анна не зрозуміли, але воно звучало наче «sacerdotessa» чи «sacerdozio».

— Чи то священиці, чи то святиня, — сказав Віктор. — Нонсенс якийсь. Цікаво, що він, з ласки Божої, має на увазі?

Старий заклопотався і зніяковів, переводячи погляд з одного свого гостя на іншого.

— Для вас безпечно піднятися на Монте-Вериту і спуститися вниз, — повторив він Вікторові, — але не для вашої дружини. Вони мають велику силу, ці sacerdotesse. Ми тут у селі живемо у вічному страху за наших молодих дівчат, за наших жінок.

Віктор казав, що все це звучало як африканські мандрівничі байки, де плем’я дикунів вибігає з джунглів і забирає усіх жінок до неволі.

— Не знаю, про що він, — сказав Віктор Анні, — але, здається, в них є якісь забобони, що, можливо, відгукнуться у твоїй валлійській крові[9].

Далі він розповів мені, що засміявся, звівши все до жарту, а потім вони, страшенно сонні, розклали свої матраци перед вогнем. Побажавши старому на добраніч, вони з Анною полягали спати.

Він міцно спав, тим глибоким сном, що приходить після гірської мандрівки, і прокинувся раптово, саме перед світанком, від кукурікання півня надворі. Повернувся на бік, щоб глянути, чи Анна збудилася. Матрац був складений удвоє і порожній. Анна пішла…