Любов дика та прекрасна

Коли шторм нарешті вщух, ми непоправно збилися з курсу, хоча я лише за кілька днів дізнався, як далеко нас занесло. Корабель — точніше те, що від нього залишилося, — був понищений ущент. Ми б загинули на ньому, якби нас не взяло на буксир іспанське судно.

Спочатку їм здалося, що ми англійці, і вони вирішили, що слід повбивати єретиків. На щастя, я володію чистою кастильською іспанською. Нехай це буде для тебе уроком, Джеммі. Якщо добре знаєш іноземні мови, завжди виберешся з будь-якої скрути!

Я пояснив капітанові наших рятівників, що ми не англійці, а шотландці й не протестанти, а католики. Я навіть згадав дядька Чарльза, абата, і мого дядька Френсіса, що зараз помічник самого Папи Римського. Капітана Веласкеса це дуже вразило, а коли він побачив медалі на наших шиях, остаточно повірив нам.

— То де ж ти був, батьку?

— Шторм відніс нас на південь, Джеммі, на той краєчок континенту, який іспанці називають Флоридою. Нас допровадили в невеличке містечко під назвою Сент-Оґастин і багато місяців протримали там.

Уже згодом я дізнався, що вони швидко з’ясували, хто я насправді такий, відрядивши посильного до Единбурга. Але кузен Джеймі написав у відповідь іспанському губернаторові в Сент-Оґастин, що мені не слід шкодити, але варто затримати якомога на довше. Либонь, він сподівався так міцно поєднатися з Кат, щоб, коли я повернуся, нам обом довелося прийняти волю короля. — Патрик Леслі зітхнув: — Малий виродок! — і провадив далі: — Хоча ми вважалися полоненими, з нами поводилися, мов із королями. У мене був свій власний маленький будиночок, і про тих кількох людей із команди, що вижили разом зі мною, теж піклувалися дуже гідно. А згодом, помітивши, що я надто вже неспокійний, мені дозволили виїжджати на прогулянки разом із моїми поневолювачами.

Боже, Джеммі! Який же він, той Новий світ! Широченна земля, просто безкрая, і різноманітна неймовірно! Гори! Пустелі й величні ліси з безліччю, дерев. Це багата земля, мій сину.

— Тому ти досі тут і не з’являвся, батьку?

— Що?

— П’ять років, батьку. Тебе не було п’ять років!

Патрик Леслі, здавалося, навіть трохи здивувався.

— Час пролетів так швидко, — тихо мовив він. — О, Джеммі! Це така прекрасна країна! Ти конче маєш її побачити!

— Може, ще й побачу, — згодився молодший граф. — І все ж ти повернувся додому, батьку. Ти повернувся додому, до Ґленкірка. І що нам тепер робити?

— Я не збираюся тут залишатися, сину. Я відчув смак справжньої свободи в безкрайому, багатому Новому світі. Я не хочу залишатися на цій бідній старій землі. Там кожен може своїми власними руками збудувати свою власну імперію й не мусить вклонятися жодному королю. У привільному новому світі взагалі немає тих королів! Я повернувся, щоб побачитися зі своєю мамою і з Кат. Тепер я з’ясував, що Меґ померла, і твоєї матері давно тут немає.