Жінка у білому (на украинском языке)
- Автор: Коллинз Уильям Уилки
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00474-9
- Переводчик: Олександр Мокровольський
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Жінка у білому (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Автор таврує жадобу до грошей, звеличує чесність і мужність, що дозволяють головному героєві твору викрити жахливу змову.
Признаюсь Вам, невесело було у мене на душі, коли я добре поміркувала про свою необачність. Того року Анна була якась ще дурніша й навіженіша, ніж звичайно. Я жахнулась, коли подумала, що вона може випадково повторити мої слова десь у місті й назвати при цьому його ім'я, коли хтось цікавий почне її розпитувати. Я страшенно злякалась можливих наслідків. Далі цього мої найгірші побоювання не йшли. Я була зовсім не готова до того, що сталося в дійсності, — наступного ж дня.
А наступного дня він без будь-якого попередження з'явився до мене.
З перших же його слів і з тону, дарма що похмурого, я зрозуміла: він уже кається у своїй зухвалій відповіді на моє прохання і приїхав, хоч і в препоганому настрої, налагодити наші стосунки, поки ще не пізно. Побачивши в кімнаті мою дочку (я боялась відпускати її від себе після того, що сталося напередодні), він звелів їй вийти. Обоє вони недолюблювали одне одного, і він, боячись розгнівити мене, зігнав своє зло на ній.
— Лишіть нас! — кинув він їй через плече.
Вона й собі глянула на нього через плече й не зворухнулась.
— Ви чуєте? — заревів він. — Вийдіть із кімнати!
— Розмовляйте зі мною чемно, — заявила вона, спалахнувши.
— Витуріть цю ідіотку! — сказав він, дивлячись на мене.
Вона завжди носилася з дурним своїм почуттям власної гідності, й слово «ідіотка» вмить вивело її з рівноваги. Перш ніж я встигла втрутитись, вона люто кинулася до нього.
— Зараз же просіть у мене пробачення, — вигукнула вона, — а то біда вам буде! Я викажу вашу таємницю! Я можу погубити вас на все життя, якщо тільки захочу розтулити рота!
Мої ж слова! Вона повторила їх достеменно так, як я їх вимовила напередодні, — повторила при ньому, наче свої власні. Йому як заціпило; білий став, мов папір, на якому я пишу зараз. Я мерщій виштовхала її з кімнати. А коли він оговтався...
Ні! Я надто шанована жінка, щоб повторяти те, що він сказав, коли оговтався. Моє перо — це перо члена церковної общини, передплатниці проповідей «У вірі спасіння моє». Чи ж можна сподіватися від мене, щоб я писала на папері такі вирази? Уявіть собі несамовиту, скажену лайку найницішого розбійника в Англії. Та вернімося скоріше до того, чим усе це кінчилося.
Як ви, напевне, вже здогадались, кінчилося це тим, що він заради власної безпеки наполіг, щоб її запроторити до божевільні.
Я намагалася заспокоїти його. Сказала йому, що то вона просто повторила, як папуга, слова, які випадково злетіли з мого язика. Запевняла його, що дочка нічого не знає про саму таємницю, бо я нічого не розказала їй. Пояснювала, що то вона з дурного розуму, аби йому дошкулити, прикинулась, нібито знає те, чого насправді не знала; що вона просто хотіла погрозити йому, помститися за його нечемне з нею поводження. Казала, що вона підхопила мої необачні слова, скористалася ними, щоб хоч так йому дозолити. Нагадала йому про інші її дивацтва, про те, що слабоумні часом забалакуються, адже він і сам це знав. Але все було даремно. Він не вірив моїм клятвам, він був твердо переконаний, що я розповіла дочці всю його таємницю. Одне слово, він і слухати нічого не хотів, тільки твердив: «У божевільню!» — та й годі.
За цих обставин я виконала свій материнський обов'язок.
— Ніяких жебрацьких лікарень, — заявила я. — Я не бажаю, щоб мою дочку запроторили в лікарню для жебраків. Тільки до приватної лікарні, коли вже така ваша воля. Я ж бо маю свої материнські почуття, та й репутацію мені треба оберігати. Тож я згодна тільки на приватну лікарню, на таку, яку мої шановані сусіди вибрали б для своїх душевнохворих родичів.
Отак я сказала. Мені приємно думати, що я виконала свій материнський обов'язок. Дарма що я не почувала надмірної любові до своєї покійної дочки, але я мала почуття власної гідності й належну материнську гордість. Завдяки моїй твердості й рішучості моя дитина не була заплямована жебрацтвом.
Наполігши на цьому (мені це вдалося досить легко завдяки різним пільгам, що їх надають клієнтам приватні лікарні), я не могла не визнати, що Аннине ув'язнення мало свої переваги. По-перше, за нею був чудовий догляд і з нею обходились, як із леді (я подбала, щоб у місті про це знали). По-друге, її забрали з Велмінгама, де вона могла повторити мої необачні слова й накликати всякі непотрібні підозри та розпити.