Історія України-Руси. До початку ХІ віка
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До початку ХІ віка». Краткое содержание книги:
У першому томі висвітлюються соціально-економічні, політичні і культурні процеси, що відбувалися на території України з найдавніших часів до початку XI ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, всіх, хто цікавиться історичним минулим нашої Вітчизни.
Певну опору в сїм давало йому значіннє самого Київа — центра торговлї й культури для всеї держави, головного дружинного гнїзда, з котрого виходили дружинні кадри й куди до певної міри й пізнїйше мусїли тягнути. Але се все служило до певної міри тільки. Звязок, що звязував державу, навіть в тій її примітивній формі був дуже слабкий. Його треба було відсвіжати, відновляти — походами, змінами намістників і підручників, аби державна будова не отяжіла й не розсипала ся.
Не мале значіннє мусїли тут мати далекі походи, особливо в культурнїйші краї полудня і сходу. Дати інїціятиву, скупити відповідні, дуже значні сили міг тільки голова держави — київський князь: він мобілїзував залоги, покликав до участи полки від підвласних племен, спроваджував варязьких кондотієрів і т. и. Похід в разї успіху давав великі користи; з них головна пайка припадала на долю київського князя, але, як бачимо з фраґмента, вставленого в Повість під 907 р., не забувано при тім і про дружину не тільки змобілїзовану до похода, але й полишену на залогах. Таким чином сї походи, що були вінцем тодїшньої дружинної орґанїзації, злучали в одно тїло всю дружинну верству, розкидану по цїлому просторі держави, давали відчути одність державної орґанїзації, і тим були для неї дуже користні. Не диво, що сї походи повторяли ся досить часто, поки не отяжіла державна орґанїзація, ставши більше діференціованою, глубше розгалуженою. Далекі дружинні походи заникають разом з тим, як на перший плян виступає внутрішня земська орґанїзація і в управі лучать ся з князївсько-дружинними елєментами елєменти земські. Сей процес розвиваєть ся особливо в другій половинї XI в., і з того часу нема вже тих дружинних походів.
Примітки
1) Треба уважити сї слова цитатою з умови, не поясненнєм Повісти: сама Повість не говорить нїде про таких великих князїв; натомість деякі імена городів міг додати й редактор Повісти.
2) Вид. Хвольсона ст. 35.
3) Не Предслава, бо при жінках спеціально се зазначено, що то жінки.
4) Дрібнїйші бояре також і при иньших, провінціальних центрах.
VIII. Від Олега до Святослава
Часи Олега:
ЧАСИ ОЛЕГА: ТРАДИЦІЯ ПРО ОЛЕГА; ПОХІД НА ВІЗАНТИЮ, РУСЬКО-ВІЗАНТИЙСЬКІ УМОВИ, РУСЬ У ВІЗАНТИЙСЬКІМ ВІЙСЬКУ; ПОХОДИ НА КАСПІЙСЬКЕ ПОБЕРЕЖЕ, БИЛИНИ ПРО ВОЛЬГУ Й ПОХІД НА ІНДИЙСЬКЕ ЦАРСТВО, КІНЕЦЬ ОЛЕГА
По загальних замітках про Руську державу Х віку перегляньмо факти з полїтичної історії Руси Х в. в їх хронольоґічнім розвою, в порядку князїв,
Початок Х в. — се час „віщого“ Олега, час великих успіхів київської полїтики, вінчаних незвичайно щасливим походом на Візантию, з нечуваною здобичею й торговельними вигодами для Руси. Богато переказів звязано було з сим походом — про дивні способи, на які взяв ся Олег коло Царгорода, поставивши свої човни на колеса та підїхавши під вітрилами під царгородські мури, про всякі його вибаганки — як пошитє на руські кораблї шовкових вітрил з грецької здобичи або повішеннє на царгородській брамі щитів на знак побіди. Треба собі уявити чар Царгорода, сього „нового Рима“ з його виштукуваними формами житя й побуту, з його високою технїкою промислу й штуки, буйною, квітчастою амальгамою античних і східнїх елєментів, що для словянських і взагалї східно-европейських народів був не меньший як чар старого, більш консервативного й стильового Рима для Ґерманцїв. Тільки уявивши собі сей чар, зрозуміємо як вражали сї лєґенди про Олегові успіхи народню фантазію, — „и прозваша Олега: 'вЂщій', бяху бо люди погани и невЂголоси“ 1).
Звязані з іменем Олега в Повісти здобутки Київської держави — се, як я сказав, майже виключно тільки учена комбінація київського книжника, і ми, зіставивши її на боцї, взяли се як результат розвою Київської держави кінчачи першими десятками Х в. Але той віщий князь, що в поставлених на колеса човнах підїздить під стїни Царгорода, що шиє своїй дружинї шовкові вітрила на кораблї й умирає від власного коня, як жива ілюстрація „припівки“ Бояна (Слово о полку Ігоревім):