Твори [Том 2: "Наше серце"; "Сильна, мов смерть"; "Пампушка"; "Дім Тельє"; "Два приятелі"; "Пригода Вальтера Шнафса"]

Заприятелював із завідувачем канцелярії в супрефекту-рі та з капітаном жандармерії. Грав з ними у віст вечорами в «Комерційній кав’ярні»,' а журливий його погляд, блукаючи по жировій чи бубновій дамі, роздягав їх до голого тіла, хоч загадкові ті постаті, не маючи ніг, з двома головами натомість, сплутували зовсім його думки, затьмарюючи привабні картини, які поставали в його уяві.

Нарешті Бомбар надумався, що зробити, хитро, по-нор-мандському надумався. Переконав жінку найняти служницю, таку, як йому було треба. Ні, не вродливу яку дівчину, кокетку, чепуруху, а так, здорову, червону на виду, крижасту, щоб нічого такого жінка не могла подумати. Заздалегідь домовився з тією служницею щодо своїх намірів.

Нараяв їм її директор тамтешньої митниці, Бомбарів приятель, услужний та прислужний, що за неї ручався всіляко. І пані Бомбар, повіривши, погодилася взяти той коштовний скарб.

Бомбар був щасливий, хоч раював з осторогою, з острахом, переборюючи величезні труднощі.

Від жінки, що не спускала його з ока, він міг вирватися на коротку тільки хвилину, то сяк то так улаштовувався, не маючи супокою.

Мізкував, як би придумати хитру якусь версію, так би мовити стратегічний маневр, і вигадав нарешті таку річ, що вдалася йому якнайкраще.

Пані Бомбар знічев’я рано лягала спати, а Бомбар грав вечорами у віст у «Комерційній кав’ярні» і вертався щодня додому якраз о пів на десяту. І владнав справу так, щоб Вікторіна чекала його в коридорі, на сходах, без світла.

Мав тоді п’ять вільних хвилин, не більше, оскільки боявся якоїсь несподіванки. Та зрештою п’яти хвилин час од часу було для палкої вдачі цілком досить. Опісля тицяв служниці в руку лущор, бо не скупився на розкоші, а вона швиденько бігла на горище в свою кімнату.