Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Словом, Монтіні повернувся — це було по обіді, — ну і, бовдур такий, негайно побіг до Бланки. Ідіот, він думав, що вона з нетерпінням чекає його. Та вже ж, чекала — з Філіпом у ліжку. Вони, до речі, ніби здуріли — добрих півдня (і це не рахуючи ночі) проводять у спальні. Ну, ніяк не накохаються! Ну, з Філіпом все ясно, він у нас відомий жеребець, а зараз Бланка — його єдина жінка. Їй-бо як?!
Гаразд, повернімося до Монтіні. Він вихором увірвався в спальню, щоб скоріше обняти Бланку, та ба — її вже обіймав інший! Коли Філіп згодом признався, що вони якраз дуже мило розважалися, Ґастон гепнувся на підлогу — так реготав. Та хіба це найсмішніше? Аж ніяк! Найсмішніше те, що Монтіні хлопець кмітливий, але дурень ще той. Тільки-но він побачив свою Бланку з Філіпом, відразу все зметикував і схопився за шпагу. А у Філіпа шпаги не було, як і тоді, з боярином. Проте цього разу він не винен — ну, де йому було почепити ту шпагу, питається? Монтіні мало не вбив його. Як божевільні, вони носилися по покоях, кидали один в одного крісла та стільці, розбили велике дзеркало, вибили три вікна, задавили насмерть трьох кицьок пані Бланки — вона була невтішна і гірко від того ридала. Філіп потім клятвено запевняв її, що це не він, що це все Монтіні. А кицьки ті були з біса красиві, такі маленькі, пухнасті й гарненькі. Бланка дуже любить кішок, і коли вона приїде до нас, ви з нею швидко знайдете спільний інтерес… Та годі про котів, забалакався я щось. Продовжу.
Значить, не знаю там як, але Монтіні зрештою вдалося витіснити Філіпа в коридор. Ось-ось, воно саме! Тоді Філіп чкурнув. Монтіні побіг за ним, викрикуючи прокльони та погрози. І ніхто його не зупинив — з вартових, маю на увазі. Мабуть, їм теж було цікаво, чим все це скінчиться. А скінчилося це тим, що, на Філіпове щастя, по коридору якраз ішов Ернан, прямуючи до нього та пані Бланки. Він швидко впорався з Монтіні — роззброїв його і згріб в оберемок. А Філіп тим часом зірвав з нього (тобто з Ернана) плащ, абияк прикрив свою наготу і бігом повернувся до Бланчиних покоїв.
Тепер один тільки Бог знає, що буде з Монтіні. Філіп може й порішити його — він у нас такий, дуже гордий, вразливий і злопам’ятний. Поки що Ернан взяв Монтіні під своє заступництво — не хочу, каже, смертовбивства. А далі видно буде. Такі от справи.
До речі, про вовка помовка. Оце щойно до мене заходив Філіп. Тихенько так увійшов, безсовісний, став у мене за спиною і через плече читав, що я тобі пишу. Помітивши його, я, звісно, обурився, а він і собі скипів, накричав на мене: мов, якого біса я про все це пишу. Я ж відповів йому, що його не повинно обходити, про що я пишу — що хочу, те й пишу.
А втім, не для того приходив до мене Філіп, щоб читати мого листа. Власне, він і уявлення не мав, що я пишу тобі, поки не почав читати. (Клятий етикет, що дозволяє принцам заходити без попередження!)
Так от, Амеліно. Виявляється, Філіп змінив свої плани. Він передумав повертатися до Тараскона цього року, а натомість збирається погостювати в Памплоні аж до кінця листопада і прямо звідси поїхати в Рим на своє з Анною Юлією весілля і урочистості з нагоди звільнення Європи від маврів — такі відбудуться, незважаючи на смерть папи (якщо ти ще не знаєш, його святість Павло VII помер 19 вересня). До того ж Філіп розраховує, що до Різдва буде обраний новий папа, який відлучить єзуїтів від церкви. Сподівається, либонь, загарбати й собі частину володінь та багатств ордена.
Ти, безумовно, спитаєш, з якого це побиту Філіп вирішив залишитися в Памплоні. Я теж спитав, а він відповів мені, що збирається перенести свій двір з Тараскона до Тулузи — дон Робер, виявляється, продав йому Імперіал. Атож, той самий палац у старій частині міста, що був резиденцією останніх римських намісників і перших королів Ґаллії. Королівській скарбниці бракує коштів далі утримувати його — ти ж знаєш, який бідний наш король. Та й який він, власне, король, якщо вже відверто. Предки дона Робера розчленовували свій домен, передаючи у володіння кожному з менших синів окреме ґрафство, і ось результат — незабаром Філіп відбере в нього корону.
Але це ще не пояснює, чому Філіп лишається в Памплоні, можеш сказати ти. Я теж так сказав Філіпові. А він мені сказав, що сьогодні надсилає превелебному Антоніо відповідні розпорядження, і незабаром в Тарасконі почнеться такий гармидер у зв’язку з переселенням, що спокійного життя там не буде. Марґарита люб’язно запропонувала Філіпові тим часом погостювати в неї (мабуть, все ще сподівається знов запопасти його до себе в ліжко), і він погодився.