Історія України. Посібник
- Автор: Бойко Олександр Дмитрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий центр "Академія"
- ISBN: 966-580-122-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України. Посібник». Краткое содержание книги:
У процесі підготовки до друку цього видання уточнено деякі формулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях та суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості мотивів вчинків конкретних історичних постатей. Виклад подій доведено до середини 2001 р.
Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати суть і наслідки подій минулого нашого народу.
Отже, процес врегулювання територіальних питань, що розгорнувся на міжнародній арені в середині 40-х років, мав для України такі наслідки: по-перше, остаточне визначення кордонів республіки, їхнє юридичне визнання світовим співтовариством; по-друге, збільшення території УРСР та її демографічного потенціалу; по-третє, об'єднання українських земель у складі однієї держави; по-четверте, майже повне завершення формування державної території (останнім актом цього процесу стало включення в 1954 р. Кримської області до складу УРСР).
15.2. Зовнішньополітична діяльність УРСР
Ще 27 січня 1944 р. у Москві відбувся перший за воєнні роки пленум ЦК ВКП(б), який розглянув і ухвалив пропозицію Ради народних комісарів СРСР щодо розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. 28 січня — 1 лютого 1944 р. тривала X сесія Верховної Ради СРСР, яка прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський.
4 березня 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки. Вийшовши після тривалої перерви на міжнародну арену, Україна невдовзі стає одним із засновників і перших членів Організації Об'єднаних Націй.
Зумовлено було це кількома чинниками. За роки війни зросли міжнародний вплив і авторитет України, яка не тільки витримала основний тягар ворожої окупації, а й зробила вагомий внесок у боротьбі проти фашистської експансії. Проте не це було головною причиною відновлення прав зовнішнього представництва республіки.
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР, вступ республіки до ООН були ланками серйозної пропагандистської акції, що мала переконати усіх в СРСР і за кордоном у реальності існування української держави та її суверенітету. Мета цієї акції — заспокоїти громадську думку і мобілізувати сили українського народу на завершення війни та відбудову; фактична нейтралізація підтримки національно-визвольних сил, які боролися за відродження незалежної української держави; стимулювання розколу української діаспори в західних державах.
Перемога у війні, що наближалась, ставила на порядок денний вирішення територіальних проблем. За цих умов, щоб ще переконливіше для світової громадськості надати територіальним надбанням СРСР характеру не анексій, а «возз'єднань», сталінське керівництво вирішило за краще мати реальних суверенних суб'єктів цих «возз'єднань» — Білоруську та Українську РСР, чиї етнічні території певний час перебували в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини. Сам же СРСР, до якого фактично приєднувалися ці «возз'єднані» території, відходив ніби на другий план. Крім того, розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин мало, на думку Сталіна, посилити вплив СРСР на світову політику. У серпні 1944 р. на конференції в Думбартон-Оксі (США), де обговорювалися проекти майбутньої Організації Об'єднаних Націй, радянський представник А. Громико вніс пропозицію вважати 16 радянських республік членами-засновницями цієї організації. Ця пропозиція була дипломатично відхилена і лише після наполегливого тиску і певних поступок з боку Сталіна на Кримській конференції в лютому 1945 р. США та Англія зобов'язалися підтримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття Української РСР та Білоруської РСР у члени ООН. Отже, боротьба за голоси (а значить і вплив) в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України.
6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилася в роботу. Д. Мануїльський очолив 1-й комітет конференції, що мав підготувати текст преамбули (вступу) і першого розділу Статуту — «Цілі та принципи» міжнародної організації. Членами різних комісій і комітетів були й інші представники української делегації — І. Сенін, О. Палладій, В. Бондарчук, M. Петровський, П. Погребняк. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і соціальної ради, а 1948–1949 pp. вона була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки.
Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій мирній конференції, у лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.
На Дунайській конференції 1948 p., що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 p., яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав — США, Англії та Франції.