Астальдо
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Астальдо». Краткое содержание книги:
Княжич привітався з Алмареа, котрий притулився біля комину з книгою в руках, підсів до дор-ломінців, які охоче вділили йому поминальної, як вони сказали, страви… Фіндекано згадав всіх милих серцю загиблих, починаючи з князя Фінве, покуштував кашу, перекинувся з Гундором кількома словами і подався до вежі, де були його покої.
Там теж тріскотів вогонь у коминку, біля вогню порався Ант Доронінг, лаштуючи блискучий чайничок, Ерейніон та Ерніс роздивлялися дари, прислані з Гімрінгу, а Еріен стояла біля ледь прочиненого віконця і дивилася в темряву, кутаючись в довгий шалик з торочками.
— Тобі тут має бути сумно, — сказав Фіндекано винувато, — але ж я…
— Мовчи, — мовила Еріен лагідно, — не говори, коханий… З мене дійсно погана порубіжниця. Я люблю море, подих волі і зелень лісів, а тут лише каміння і свинцеві хмари, що клубочаться на півночі. Алмареа, щоправда, прихитрився і тут розвести сад, весною він пахне, немов твоє волосся, але зими в степу важкі.
— В Барад-Ейтель… — почав було Фіндекано.
— О, так, двір Великого Князя, бали і танці до ранку…
— А також гості з Дортоніону — Квенді і Адани…
— О, так, нові обличчя… Та я волію залишатися тут. Ти не образишся, милий, якщо я скажу, що й досі побоююсь твого батька? Він є одержимим, а його очі сяють як лезо його страшного меча. Він любить мене, я знаю, однак весь час думаю, якою ж може бути зненависть такої істоти… Його любов замкнула нас в цій фортеці, а куди б привела нелюбов?
— Ти таки нудьгуєш за Ломіоном, мила… Влітку ми помандруємо туди, задля відпочинку… А потім поїдемо до Артаресто, в Мінас-Тіріт. Або до Східного Белеріанду — умовимося там зустрітись з Фінарато та Майтімо.
— Злостивий і лютий Руссандол, — засміялася Еріен, — знову прислав купу подарунків… Скажи мені, милий, чому він весь час насміхається над Ельве Сінголло та його вельмишановною жоною?
— Мені здається, — озвався Фіндекано ледь заскочено, — що це вже застаріло років на двісті…
— О, ні, - озвався Ерейніон, котрий захоплено роздивлявся не ніж уже — меч, на лезі якого золотом виведені тенгва складалися в ім’я Феанаро, — це зовсім не застаріло, навпаки… Чого не можна вийняти з-за поясу?
— Сину, це нечемно, — дорікнула Еріен, а Ерніс, котра якраз приміряла прислане Майтімо намисто з самоцвітів, захихотіла і ледь не впустила люстерко.
— Оповідають, — мовила юна Ельде, — що бідолашний Даерон щороку на день Рівнодення пропонує доріатській князівні вийти за нього заміж, а та незмінно відповідає, що їй нікуди поспішати.
— Зле сміятися над Даероном, — мовив Фіндекано докірливо, — така вірність заслуговує лише пошани… Вам, дівам, не зрозуміти, що означає для Ельда покохати без взаємності.
— Хіба не кохають без взаємності діви? — спитала Еріен з усміхом.
— О, для них завжди залишається можливість вибору, в той час, як ми…
— Ніякого вибору, — прошепотіла Еріен, і притулилась до коханого, — ніякого вибору, meldo…
— Quenilas, — мовив Ант від комину, ставлячи чайничок на решітку, — quenilas з Гімрінгу. Високий вважає, що трави з його краю є найдухмянішими.
— О, задля свята… — почав Фіндекано і застиг.
Кімната освітилася так, ніби раптово зійшло сонце… Люте багряне сонце, що народилося не в Валінорі, а в чорних підземеллях Ангбанду. Зі стогоном здригнулась земля.
— Тангородрім пробудився! — вимовив Фіндекано, і кинувся до виходу. Ерейніон мимоволі схопився за дарованого меча, а Ерніс пискнула і вчепилася брату в руку. Еріен зникла в шафарні, і за хвилю звідти з’явився воїн в чоловічому вбранні, котрий і гукнув до Анта:
— Допоможи мені, Доронінгу!
Ант, котрий давно вже пересердився на свою княгиню і був з нею в найкращих стосунках, швидко почав помагати Еріен вбиратись для битви.
— Мамо, я з вами! — крикнув Ерейніон.
— Ти сидітимеш тут і охоронятимеш сестру, — озвалася nerwen, — Анте, візьми озброєння аraneni…
— Слухаю, вельможна…
— Чуєш сурму? Це Алмареа… Швидше, Анте, друже…