Політологія: наука про політику

Анархо-комуністична теорія Петра Кропоткіна розроблена на основі широких узагальнень у сфері природних та суспільних наук. Петро Кропоткін виходив з того, що людство може організуватися у вільне самоврядування, асоціації та спілки згідно з природними законами. На основі договору, самохіть укладеного поміж асоціаціями, створюватиметься федерація, у якій Петро Кропоткін побачив «комуністичну форму співжиття». У такій федерації людина позбавиться від насильства, що йде від держави. Людина стане вільною. Приватна власність, що породжує кривду, замінюється суспільною. Здійсниться розподіл за принципом: «Від кожного за його силою, кожному за його здібностями». Відбудеться зближення між промисловою та сільськогосподарською, розумовою та фізичною працею. Усім цим буде характеризуватися суспільство «вільного комунізму». Повернувшись у 1917 р. до Росії, Петро Кропоткін привітав Жовтневу революцію, дав високу оцінку Радам, які розглядав як народні («низові») асоціації, що самокеруються, здатні втілити ідеали «вільного комунізму». Але незабаром змушений переглянути своє ставлення до Рад, тому що участь мас у їх діяльності дедалі більше підмінювалася диктатурою партії більшовиків. На це Петро Кропоткін неодноразово вказував Володимиру Леніну, нагадуючи, що терористи періоду Великої французької революції фактично стали її «могильниками».

Теорія анархізму пустила своє коріння у міжнародному робітничому русі. На початку ХХ ст. сформувалася течія анархо-синдикалізму, що особливо широко поширилася в Італії, Франції та Іспанії. У Росії, а пізніше в Югославії, анархо-синдикалізм знайшов розвиток у період становлення соціалістичного суспільства. Анархо-синдикалісти стверджували, що не політичні партії, а профспілки (синдикати) є ударною силою у битвах з капіталізмом. У соціалістичному суспільстві профспілки замінять державу, утвердиться обмін вільних виробників, конфедерація профспілок крізь мережу профспілкових організацій та об’єднань керуватиме суспільством та спрямовуватиме розвиток суспільства. Відродження в кінці 80-х років анархістської течії відбулося у Росії, Україні та інших незалежних державах Співдружності. Відбулися установчі конференції та з’їзди, конфедерації анархо-синдикалістів (КАС), анархістських об’єднань у Києві, Харкові, Донбасі та інших регіонах України. Конференції та з’їзди проголосили, що Конфедерація анархо-синдикалістів є «незалежною політичною організацією непартійного типу», що не ставить завдання захоплення влади. Її платформа становить синтез різноманітних напрямків анархізму: анархо-індивідуалізму, анархо-комунізму та анархо-синдикалізму, охоплює спільну для них боротьбу проти бюрократичного централізму відомчого та партійного диктату, за визволення особистості та суспільства на засадах самоврядування. Для сучасного анархо-синдикалізму характерні загальноцивілізовані риси гуманізму, індивідуальної свободи та соціальної справедливості, що несумісні ані з якою диктатурою, класово-партійною винятковістю тощо.