Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Потому Бернгард іде до дверей, а вслід за ним і доктор Гаген. Бернгард кидає без усякого зв’язку з попереднім:
— Прочитайте, панове, угоду, підписану переможцями в Потсдамі, прочитайте! Тепер з нами буде покінчено, тепер нас знищать як культурну націю і обдеруть мов липку!
Трах! — грюкнули услід за ним двері. «Покінчено, — подумав Гольт, — знищено…»
В сусідній кімнаті зостався один Мюллер; Гольтові видно було його вугластий жовтий профіль. Мюллер працював. Країна зруйнована, з людьми покінчено, а цей працює собі, диктує листи, дає вказівки; йому потрібен якийсь спеціаліст, і за дверима вже чекають троє.
Ввійшов перший претендент — високий стрункий чоловік років п’ятдесяти, світле пальто перекинуте через руку, капелюх у руці.
— Доктор Ріттер.
Ось він сів на один із стільців, і фрейлейн Герлах почала заповняти анкету. Щоб краще розглядіти, Гольт нахилився трохи вперед. «Доктор Ріттер, — думав він, — сидить бундючно, випнувши груди, випещена зовнішність, бездоганні манери. А Мюллер, здається, був колись слюсарем чи токарем?»
— Атож, переселенець, — відповідає доктор Ріттер. — Інженер-будівельник… — З-за дверей долинають лише уривки фраз: — До цих пір самостійно… Керував власним підприємством… будував також технічні споруди для хімічних підприємств… Чи велике я мав підприємство? Середнє. Скоріше маленьке: від шістдесяти до сімдесяти робітників і службовців. Коли будували в чужих краях, доводилося, звичайно, наймати ще й сезонних робітників.
— Звичайно, ще й сезонних робітників, — повторив Мюллер.
— Зараз не маю нічого… — знову почувся голос доктора Ріттера, — усе втратив — підприємство, дві земельні ділянки, все!
Мюллер запитав:
— Ви були націстом?
«От тепер він попався!» — подумав Гольт.
Але:
— Ніколи в націонал-соціалістській партії не перебував… завжди ліберально… нікого із моїх працівників також не примушував вступати в партію…
— Дякую, — сказав Мюллер. — Відповідь одержите поштою.
«Пощастило, — відзначив Гольт про себе і мимоволі подумав: — Ніхто не був націстом… Гундель каже, що ніхто не признається… Хаос, мільйони загиблих, мільйони бездомних, та доктора Ріттера це, бачите, не обходить!»
— Звичайний текст, — почув він голос Мюллера. — Допишіть: проте можемо вас прийняти підсобним робітником.
Гольт випростався, в голові знову майнула якась невиразна думка. Ага, пригадав: Мюллер — комуніст, і зараз комуніст розправився з доктором Ріттером…
— Хто далі? Прошу!
Це був невисокий на зріст чоловік, років шістдесяти. Окуляри в нікелевій оправі, трохи вирячкуваті очі.
— Бльом. Красно вам дякую.
Бльом сів; сіре волосся, сірий костюм, і сам увесь сірий і непоказний. Сумовитий голос:
— Ви шукаєте керівника будівельного відділу, перевага надається переселенцям? — Він трохи пожвавішав. — Я, безперечно, міг би зайняти цю посаду.
— І ви, напевно, не були членом націстської партії? — ніби між іншим запитав Мюллер.
«Амба», — вирішив Гольт.
Бльом знітився:
— Ні, був.
«Звичайно, — міркував Гольт, — повинно ж знайтися хоч кілька чоловік, що перебували в фашистській партії. Зараз Мюллер розправиться і з цим».
Мюллер провів рукою по підборіддю.
— Але… ви не були активним фашистом?
«Що це він грається з ним, мов кіт з мишею?»
— Ні, був активним членом партії,— я був комендантом бомбосховища й ходив з кружкою, збирав пожертви.
— Вас, звичайно, примусили, як це тоді й велося? Адже ви не з доброї волі стали націстом?
«Він його мучить», — подумав Гольт і пригадав, що йому оповідала Гундель: Мюллер багато років просидів в одному з концентраційних таборів.
Бльом іще більше знітився:
— Я добровільно вступив у партію в 1935 році. Я… я в усе вірив.
— В що саме? — запитав Мюллер. — У що ви вірили?
— Перш за все… мене приваблювало скасування податкового рабства. Я гадав, що завдяки цьому… як його, Гітлеру, дещо зміниться на краще… Адже світ влаштований погано й несправедливо і не дуже прихильний до нас, маленьких людей. — Бльом трохи розпалився. — Чому, скажіть на милість, після дванадцяти семестрів вивчення математики у таких учителів, як Дедекінд і Кантор, я не одержав доцентури з теорії чисел? Та тому, що в світі панує принцип, за яким багатий цінується вище, ніж здібний. А я… я відчував, що моє покликання — математика. Я природжена людина чисел.
Мюллер розстебнув куртку, зручно випростав перед собою ноги і слухав, що говорив Бльом. А Бльом розповідав про інфляцію, про поглинуті нею заощадження, а також про те, як розвіялась остання надія на місце приват-доцента, як він почав усе з початку: заходився вивчати будівництво наземних споруд та мостобудівництво, як він зостався без жодних засобів існування, як заробляв гроші, працюючи муляром, як став прорабом, а пізніше одержав диплом архітектора…