Світанок

Вона розповіла мені, коли впевнилася, що дитина темного янгола вже зростає в її лоні. Я не збиралася відмовляти її від наміру втекти — була певна, навіть наші батько з матір’ю погодяться, що дитину слід знищити, а разом із нею і Піру. Ми вирушили з нею в найглибшу лісову гущавину. Вона шукала свого янгола-демона, але так і не знайшла. Я піклувалася про неї, полювала для неї, коли вона зовсім ослабла. Вона їла сире м’ясо, пила тваринну кров. Тепер мені вже не потрібні були жодні підтвердження, чию дитину вона носить у лоні. Я тільки сподівалася врятувати їй життя, перш ніж знищу чудовисько.

Але вона любила свою ненароджену дитину. Вона назвала малюка Науель (так зветься кіт, який мешкає в джунглях), бо дитя зміцніло й почало ламати їй кістки, — і все одного любила його.

Я не змогла врятувати її. Дитина продерла собі шлях на волю з її лона, і вона швидко померла, благаючи мене потурбуватися про Науеля. Це була передсмертна воля — і я погодилася.

Він укусив мене, коли я спробувала відірвати його від тіла матері. Я заповзла в джунглі, щоб померти. Я далеко не залізла — біль був просто нестерпним. Але він знайшов мене; немовля продерлося крізь зарості, лягло біля мене й чекало. Коли біль минувся, я знайшла його — він скрутився обіч мене та спав.

Я піклувалася про нього, поки він не навчився самостійно полювати. Ми полювали у селищах навколо нашого лісу, тримаючись від людей подалі. Ми ще ніколи не опинялися так далеко від дому, але Науель хотів поглянути на дитину тут.

Закінчивши, Уйлен вклонилася і позадкувала, нарешті наполовину заховавшись за Качірі.

Аро піджав вуста. Він утупився в темношкірого юнака.

— Науелю, то тобі півтори сотні років? — запитав він.

— Плюс-мінус десяток років, — відповів той ясним, красивим і теплим голосом. Акцент був майже непомітний. — Ми не святкуємо днів народження.

— В якому віці ти досягнув зрілості?

— Приблизно за сім років по народженні — на той час я уже виріс.

— І відтоді не змінювався?

Науель знизав плечима.

— Принаймні я не помічав змін.

Я відчула, як Джейкобовим тілом пробіг дрож. Мені не хотілося поки що про це думати. Спершу нехай минеться небезпека.

— А чим ти харчуєшся? — провадив Аро — здавалося, він не може потамувати цікавості.

— Здебільшого кров’ю, але й іноді людською їжею. Я можу вживати і те, і те.

— Ти здатен створити безсмертну особу? — Аро вказав на Уйлен, і в голосі його вчулася напруга. Я з новою силою зосередилася на щиті: либонь, він вишукує новий привід.

— Так, але інші не здатні.

Вражений шепіт прокотився обома таборами.