Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
Наташа дивилася в дзеркала і у відображенні не могла відрізнити себе від інших. Усе змішувалося в одну блискучу процесію. Біля входу до першої зали рівномірний гомін голосів, кроків, привітань оглушив Наташу; сяйво та блиск ще більш осліпили її. Господар і господиня, уже півгодини стоячи біля вхідних дверей і говорячи одні й ті ж слова гостям, — «Charmé de vous voir»[497], — так само зустріли й Ростових з Перонською.
Дві дівчинки в білих платтях, з однаковими трояндами в чорному волоссі, однаково присіли, але мимохіть господиня зупинила свій погляд довше на тоненькій Наташі. Вона подивилась на неї і до неї самої особливо усміхнулася на додачу до своєї хазяйської усмішки. Дивлячись на неї, господиня, можливо, згадала і свої золоті неповоротні дівочі літа, і свій перший бал. Господар теж провів очима Наташу і спитав графа, котра його дочка.
— Charmante![498] — сказав він, поцілувавши пучки своїх пальців.
У залі стояли гості і тиснулися біля вхідних дверей, чекаючи государя. Графиня стала в перших рядах цього натовпу. Наташа чула і відчувала, що кілька чоловік спитали про неї і дивились на неї. Вона зрозуміла, що вона сподобалась тим, хто звернув на неї увагу, і це спостереження трохи заспокоїло її.
«Є такі ж, як і ми, є й гірші за нас», — подумала вона.
Перонська називала графині найвизначніших осіб, присутніх на балу.
— Ось це голландський посланник, бачите, сивий, — казала Перонська, показуючи на старенького зі срібною сивиною пишної кучерявої чуприни, оточеного дамами, яких він чимсь смішив.
— А ось вона, цариця Петербурга, графиня Безухова, — мовила Перонська, показуючи на Елен, яка входила.
— Яка гарна! Не поступиться й перед Марією Антонівною; дивіться, як коло неї упадають і молоді і старі. І гарна, і розумна… Кажуть, принц… до краю захоплений нею. А ось ці дві, хоч і негарні, але ще тісніше оточені.
Вона показала на даму з Дуже негарною дочкою, які проходили через залу.
— Це мільйонерка-відданиця, — промовила Перонська. — А ось і женихи.
— Це брат Безухової — Анатоль Курагін, — сказала вона, показуючи на красня-кавалергарда, що пройшов повз них, з високо піднятою головою, дивлячись кудись понад дамами. — Який гарний! правда ж? Кажуть, одружать його з цією багатою. І ваш-таки cousin, Друбецькой, теж дуже упадає. Кажуть, мільйони… Як же, це сам французький посланник, — відповіла вона про Коленкура на запитання графині, хто це. — Подивіться, наче цар якийсь. А все ж таки приємні, дуже приємні французи. Нема приємніших для товариства. А ось і вона! Ні, все ж найкраща за всіх наша Марія Антонівна! І як просто одягнена. Любо глянути!
— А цей ось, товстий, в окулярах, фармазон всесвітній, — сказала Перонська, показуючи на Безухова. — З дружиною он поруч поставте його: ото опудало!
П'єр ішов, перевалюючись своїм товстим тілом, розштовхуючи натовп, киваючи направо й наліво так неуважно й добродушно, наче він ішов у натовпі базару. Він просувався крізь натовп, очевидно розшукуючи когось.
Наташа з радістю дивилась на знайоме обличчя П'єра, цього опудала, як називала його Перонська, і знала, що П'єр їх, і особливо її, розшукував у натовпі. П'єр обіцяв їй бути на балу і познайомити її з кавалерами.
Але, не дійшовши до них, Безухов зупинився коло, невисокого, дуже гарного брюнета в білому мундирі, який, стоячи біля вікна, розмовляв з якимсь високим мужчиною у зірках і з стрічкою. Наташа відразу впізнала невисокого молодого чоловіка в білому мундирі: це був Волконський, який, здавалося їй, дуже помолодшав, повеселішав і покращав.
— Ось ще один знайомий, Волконський, бачите, мамо? — сказала Наташа, показуючи на князя Андрія. — Пам'ятаєте, він у нас ночував у Отрадному.
497
«Дуже, дуже раді вас бачити»,
498
— Чудова!