Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Експансія-I - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Експансія-I

Электронная книга - «Експансія-I». Краткое содержание книги:

Новий роман заслуженого діяча мистецтв, лауреата Державної премії РРФСР є продовженням добре відомих читачам романів «Сімнадцять спалахів весни» та «Наказано вижити».
… Радянський розвідник Максим Максимович Ісаєв (Штірліц) передає з франкістської Іспанії у Центр цінні відомості про таємні переговори Аллена Даллеса з начальником управління «Армії Сходу» генерал-лейтенантом вермахту Геленом.
Автор розповідає про події кінця 40-х років, коли почав закладатися союз нацистських злочинців СД і гестапо з ЦРУ.
1 ... 230 231 232 233 234 235 236 237 238 ... 258
Перейти на страницу:

— Мені, — відповів Гаузнер. — Як тільки Брунн поїде на вокзал чи на аеродром, я повинен одержати документи про те, хто і як допомагав йому в цьому. Вони мають бути в мене, коли я розмовлятиму з Роуменом.

Вони мають бути при тобі, коли тебе вб'ють, подумав Кемп. Бідолашний Гаузнер. А я ще нещасніший, бо мене зробили христопродавцем. Мене не розпинали, не катували в катакомбах, не погрожували життям рідних, мені просто передали слова генерала, і я почав завчено діяти, тобто брехати, замовляти каву, зацікавлено слухати і спокійно дивитися в очі колеги, якого вб'ють мої люди з групи Берндта — Пепе.

Ну, добре, спитав він себе, а що коли я зараз усе відкрию Гаузнеру? От візьму й скажу йому: «Друже, ти приречений. Той, хто послав тебе сюди, віддає тебе на заклання. Йому потрібно — в якійсь складній комбінації, невідомій ні тобі, ні мені, — щоб ти мав при собі документи про зв'язок Штірліца з Роуменом. Коли твоє тіло — мертве, піддатливе й важке — перевертатимуть, після того як обміряють його і зроблять фотографії, — залізуть у кишені, знімуть годинник і черевики (підбори — чудові контейнери для таємної кореспонденції!), при тобі повинні бути саме ці документи. Недаремно мені доручили пильно стежити за Роуменом, недаремно я дістав вказівку «організації» вступити в контакт з «доктором Брукном» перед тим, як Роумен почне з ним свої ігри, недаремно доручили мені провести цю операцію так, щоб Брунн відчув постійну турботу про нього і нашу таємну могутність, яка нічого не просить взамін за своє добро, і я провів цю операцію, але я був маленьким пішаком у великій грі, задуманій комбінаторами; тепер мені ясно, що вони недаремно наказали мені організувати знайомство дівки бідолашного Гаузнера з цим американцем, неспроста саме я мав привести Штірліца до Ерла Джекобса, все це неспроста, і мені не дано зрозуміти наступні ходи комбінації, і тобі, нещасний, довірливий Гаузнер, не дано зрозуміти, в ім'я чого ти мусиш умерти». Ну й що, спитав себе Кемп. Що станеться, коли я скажу йому це? Він же не повірить мені. Або передасть по якійсь запасній лінії — вони могли дати йому запасний ланцюг — сигнал тривоги: «Кемп збожеволів». Або — ще гірше: «Кемп продався ворогові й зводить наклеп на братство нашої «організації».

— Добре, — сказав Кемп, відчувши тяжку втому, навіть плечі осунулись, — я зроблю все, що можу. Їдьмо на телеграф, звідти легше зв'язатися з ким треба, телефони ресторанів на підслухуванні, тутешні опозиціонери ресторанні, вони затівають двірські перевороти в ресторанах, зрозуміли? Хочете випити перед дорогою?

— Я п'ю після закінчення роботи, — відповів той. — Велике спасибі.

Після закінчення роботи ти лежатимеш на асфальті, подумав Кемп. Або на паркеті. Краще б на килимі, не так боляче падати. Та коли куля розірвала тебе, ти не відчуваєш болю від падіння, сказав він собі, ти сприймаєш падіння, як благо, як доторк до землі, яка дає силу; хтось з древніх намагався торкнутися ногою землі, коли його душив ворог, бо вірив, що вона дасть йому нову силу, і, здається, дала, але ж це буває в легендах, у житті все грубіше й жорстокіше, пахне горілою вовною, булькає червона кров у куточках рота і в горлі повно гіркої блювотини, бо пробита печінка, велика, як у корови, і така ж бура.

Він устав рвучко, бо зрозумів: ще мить, і він усе скаже Гаузнеру, він просто не зможе перебороти в собі цього бажання; хтось розповідав йому, здається Клаус Барб'є, що зрадник — перед тим моментом, коли він іде в камеру працювати проти свого близького друга — відчуває до нього таку ж краючу серце ніжність, як мати до своєї дитини. Але це триває тільки якусь мить; головне — подолати в собі криз, потім буде не так страшно; боляче — так, але не страшно, і коли біль усе-таки можна перенести, то страх безугавний, а тому нестерпний.

ПОЗИЦІЯ-І

Червень сорок шостого року в Нью-Йорку був дуже вологий і такий задушний, що відчуття липкої спеки не залишало городян і вночі, коли з океану налітав вітер; зливи — наче хтось поливав з брандспойта — були все-таки короткі і прохолоди не приносили.

… Посол Радянського Союзу Громико підвівся з-за столу, підійшов до вікна; Нью-Йорк уже спав, вулиці були безлюдні, в серпанковому сіро-розмитому небі бринів світанок; згадав Пушкіна — «адна заря смєніть другую спєшит, дав ночі полчаса», однак чи то магія Петрової столиці, чи невтолима туга за домівкою — вже третій рік він представляв за океаном Батьківщину, наймолодший «надзвичайний повноважний», немає ще тридцяти восьми, — але пронизливий своїм безутішним сумом пушкінський рядок не лягав на Нью-Йорк; воістину нам дим вітчизни і солодкий, і приємний…

1 ... 230 231 232 233 234 235 236 237 238 ... 258
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)