Війна і мир 1-2

Берг недарма показував усім свою поранену в Аустерліцькій битві праву руку і тримав зовсім непотрібну шпагу в лівій. Він так уперто і з такою значливістю розповідав усім цю подію, ідо всі повірили в доцільність і гідність цього вчинку, — і Берг одержав за Аустерліц дві нагороди.

У Фінляндській війні йому пощастило також відзначитися. Він знайшов осколок гранати, яким був убитий ад'ютант біля головнокомандуючого, і підніс начальникові цього осколка. Так само, як і після Аустерліца, він так довго і вперто розповідав усім про цю подію, що всі повірили теж, що треба було це зробити, — і за Фінляндську війну Берг одержав дві нагороди. У 1809 році він був капітаном гвардії з орденами і посідав у Петербурзі якісь особливі вигідні місця.

Хоч деякі вільнодумці усміхалися, коли їм говорили про Бергові гідності, не можна було не погодитись, що Берг був справний, хоробрий офіцер, якого дуже цінило начальство, і статечний молодик з блискучою кар'єрою попереду та навіть із сталим становищем у суспільстві.

Чотири роки тому, зустрівшись у партері московського театру з товаришем, німцем, Берг показав йому на Віру Ростову і по-німецькому сказав: «Das soll mein Weib werden»[493] і з тієї хвилини вирішив одружитися з нею. Тепер, у Петербурзі, розміркувавши становище Ростових і своє, він вирішив, що настав час, і освідчився.

Бергове освідчення було прийнято спочатку з невтішним для нього подивом. Спочатку здалося дивним, що син непомітного ліфляндського дворянина освідчується графині Ростовій; але головна властивість Бергового характеру полягала в такому наївному і добродушному егоїзмі, що мимоволі Ростови подумали, що це буде добре, коли він сам так твердо переконаний, що це добре і навіть дуже добре. До того ж справи Ростових були дуже розладнані, і цього не міг не знати жених, а головне, Вірі було двадцять чотири роки, вона виїжджала скрізь, і, незважаючи на те, що вона безперечно була гарна і розсудлива, досі ніхто ніколи їй не освідчився. Згоду було дано.

— Ось бачите, — казав Берг своєму товаришеві, якого він називав другом лише тому, що він знав, що в усіх людей бувають друзі. — Ось бачите, я все це розміркував, і я б не одружувався, якби не обдумав усього і якби це будь-чому було незручно. А тепер, навпаки, татусь і матуся мої тепер забезпечені, я їм влаштував цю оренду в Остзейському краї, а я прожити можу в Петербурзі з моєю платнею, з її достатком і при моїй ретельності. Прожити можна добре. Я не заради грошей одружуюсь, я вважаю це неблагородним, але треба, щоб дружина принесла своє, а чоловік своє. У мене служба — у неї зв'язки і невеликі кошти. Це в наш час дещо важить, правда ж? А головне, вона чудова, шановна дівчина і любить мене…