Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів
- Автор: Кузьменко Андрей
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-03-8650-1
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів». Краткое содержание книги:
2 лютого 2015 року Кузьма Скрябін трагічно загинув в автомобільній аварії.
У цьому виданні під однією обкладинкою зібрано увесь творчий доробок Кузьми — як прозові його твори («Я, „Побєда“ і Берлін», «Я, Паштет і Армія», «Я, Шонік і Шпіцберген»), так і поетичні — тексти пісень (усі твори виходили окремими книжками у видавництві «Фоліо»). У них Кузьма Скрябін постає, з одного боку, оригінальним прозаїком з іскрометним почуттям гумору, а з іншого — глибоким ліриком, що відчуває найтонші порухи душі.
— Прийшов час, коли мій апарат сам запрацює. Ви свабодни, катята, — глипнув він на кобил і самозадоволено розплився у либі, виставляючи напоказ усі свої гнилі зуби.
— Закрий будку, Фріц, — у нас правільні гості, поняв, на’? Карочє — чєлавєка завут Аліса. Хто рипнеться — я табло паламаю.
— Аліса — це я, — відрекомендувалася дівчина й подумки розпрощалася із своєю цнотою. В таку компанію вона попала вперше.
Всі зацікавлено розглядали її, причому кожен звертав увагу на те, що цікавило особисто його. Дві кобили — констатували факт чудової фігури Аліси і між собою перешіптувалися про те, як лєво лежать на ній джинси. Йог — так звали ще одного компана — прилип очима до грудей, схованих за легким светриком, і весь збуджений, як посеред мінного поля, уявляв собі їх без светрика. Аліса звернула увагу, що з-поміж усіх тільки один змінював колір обличчя, а всі решта були як натуральні. Його кликали Кампазітар — він скромно сидів, спершись спиною на холодильник «Мінськ» з ручкою дверцят, як у старих ЛАЗах, і жував сємки, плюючи лушпайки собі у руку.
Лєший узяв сигарету і знаком запросив Алісу присісти за імітований стіл.
— Ну розказуй — хто ти і звідки?
— Тупо звучить, але я вчора попала в цей дурдом і не знаю, як звідси вибратися.
— Канчай прикалувати — тут всьо під присмотром. Люди нармальна всьо пастроїли — не для того, шоби хтота звідси дризнув. Чим занімалася там?
— Я в дизайні працювала. — Алісі стало себе шкода, і неприємний пластиліновий клубок підкотився до горла. Хотілося ревіти.
— Я тоже в дизайні работаю, в натурі, — озвався Фріц і показав хитромудрий знак: коли один палець засовуєш і висовуєш в дірку кулака іншої руки. Всі заржали, а кобили аж писнули в екстазі.
Йог підвівся зі свого ящика й подав Алісі руку:
— Я — Йог, так, па пріколу Йог, не так в натурі.
— Аліса, — майже без звуку мовила вона й потиснула його шершаву кувалду. Кампазітар змінився в кольорі на бліду поганку, яку найчастіше зустрічаєш біля сільських виходків, і привітався:
— Кампазітар, а так в житті — Чайковський Олег.
— Дуже приємно, — відповіла Аліса. — Ти граєш на чомусь? — спитала вона з надією, що краплина інтелігенції в цій людині спроможна буде врятувати її становище.
— Я іграю на нервах і палавих органах, — знову обізвався Фріц і дістав у вухо пачкою з мюзлями.
— Хватить! Закалупав уже, пєтух, вип’єш шось, мала? — знову вступився п’яний, але вміняємий Лєший.
За нормальних обставин від таких слів Алісу б вирвало, але зараз вона, опустивши голову, кивнула зі згодою.
— Можна шампанське?
— Звіняй, Малишка, сьодня бухаєм водку, — ніби винувато відповів Лєший і налив у пластиковий стаканчик третину «На бруньках». Усі присутні в кімнаті пильно вдивлялися в лице новоприбулої дівчини. В їх очах неможливо було прочитати хоч якусь конкретну думку. Одні домисли, які заважали думати. Аліса взяла стаканчик і випила.
— О-о-о-о, ніштяк. Наша тьолка, — гикнув Фріц і залпом сховав у себе в пащеці таку ж кількість горілки, яку налили Алісі. Одна з кобил, випивши і розливши по бороді достатню для затоплення сусідів кількість вогняної води, осмілівши, сказала:
— Чуєш, а ти в рот береш при всєх?
Алісі хотілося, щоб це був сон і нічого такого вона не почула. Це цитата з дурного аматорського порнофільму. Вона, не підводячи очей, констатувала факт, що настала мить, якої найбільше боялася. Треба щось сказати, коротко і ясно, щоб рагульня зрозуміла за один раз. Не більше. На більше часу не дали. Жодна фраза, якими закінчуються подібні ситуації в голлівудських фільмах, не спадала на думку. І Аліса сказала:
— Для того тут є ти, собако.
Кобила звикла до таких речей із уст мужчин, але щоб якась курва могла собі таке дозволити — де там! Вона перевалилася через імітований стіл, падаючи на нього всією своєю кобилячою масою, намагаючись ухопити Алісу за волосся. Пластикова посудина під таким натиском була розчавлена, разом з недоїдками і недопитками, які бризнули в різні боки з-під живота і цицьок нападниці. Аліса подалася назад і втратила рівновагу. Вдаряючись гамаликом об стіну, вона відчула, як із очей посипались дрібнесенькі яскраві горошинки і, стукаючись об підлогу, підскакували й зникали, як ртуть, у найнеймовірніший спосіб у закутках і щілинках. Колєжанка нападаючої кобилиці, ще страшніша своїми формами, оторопіло дивилася на все вилупленими баньками. Її реакція була заторможена, як у слона, якому під час сну дали кувалдою по голові. Вона кричала:
— Задушу уродку! — і не рухалася з місця.
На той час перша кобиліна, яку прозивали Криса, якось підняла свої тєлєса без допомоги танкового домкрата і, не звертаючи уваги на звисаючі з неї макарони, переступила через стіл-ящик у напрямку Аліси, яка обхопила голову руками. Аліса з усієї сили вигнула тіло і копнула її ногою в пах. На мужиків це діє зазвичай сильніше, але за відсутності яєць — цей удар не спричинив нокауту. Криса скрикнула від болю, але так смішно і пискляво, нехарактерно для динозавра такого об’єму, що Фріц аж заржав. А проте підвівся теж, щоби без нього не дай Бог не пройшла така цікава імпреза. Криса впала на Алісу й почала тягати її за волосся. Вона осідлала її зверху, і та не мала можливості вислизнути з-під туші. Ззаду заважала стіна, а друга стіна живої маси пригвоздила її до підлоги. Обличчя Аліси було якраз десь поміж цицьок Криси, і в який бік не пробувала вона повернути голову, їй не вдавалося звільнитися навіть на сантиметр. Але ось Криса сама собі зробила несподіваний фокус — вона підняла за волосся Алісину голову, повернула її в такий спосіб, що її ніс опинився просто перед зубами противниці, так ніби автомобіль, що, виїхавши з тунелю, вперся бампером у ворота, які перекривали виїзд. Ворота повільно відчинилися, і Крисин шнобель почав тріскати розчавленими вуграми, прищиками і різноманітними утвореннями, які вкривали його і всю решту площі цього китоподібного створіння. Руки конвульсивно шарпнулися і відпустили Алісину голову. Вони вхопилися за те місце, де пару секунд тому був удвічі більший ніс, а тепер — огризок, з якого разом зі шмарками й козами капала брудна червона кров. Із-за спини поспішала друга корова, яка зі своїм заторможеним способом життя сприйняла ситуацію таким чином:
— Ах ти халєра какая!
У цю мить Криса повернулася до неї з виразом болю й непорозуміння, і та, друга, переоцінивши побачене, крикнула:
— Ліцо пакусала, уб’ю!! — і скакнула Крисі на плечі. Дуже граціозно, як у матрьошки, змістився центр ваги Криси, вона подалася назад, а та, друга, з усього маху, зробивши в повітрі траєкторію мертвої петлі, головою заїхала в стіну. Причому — так званими м’якими частинами, бо такого удару кісткою стіна напевно б не витримала. Криса витягнула голову з-поміж її ніг, викручуючи її, як штопором корок з вина, який розбух у горловині і не хоче вилізати. І в останній момент, коли голова піддалася, вона перднула, як пес з анекдоту, що настрашив сам себе. Всі джентльмени, крім Фріца, з цікавістю спостерігали за сценкою імпровізованої вистави. Фріц уже стояв біля Алісиної голови, яка була притиснута майже нерухомим тілом другої корови і гула по інерції від удару, як вулик. Взявши під пахви тушу викинутого на берег кита, Фріц сплюнув на підлогу і крикнув:
— Кампазітар, на’, шо сидиш? Бери за ноги, на’, поможи, на’!
Кампазітар з огидою поміг віднести на два кроки тушу подружки і, кинувши її додолу, заходився витирати салфетками руки.
— Шо треш, на’, давай з тою шось рішати, — Фріц кивнув у бік Аліси, яка стояла навколішках і терла задню частину голови.
— А шо рішати, Фріц, ти шо задумав? — уклинився в розмову Йог.
— Так. Всі на фіґ звідси, бистро. Я розберуся сам. — У ролі головного тусовки Лєший виглядав поважно, і було видно, що йому це подобається.
— Чуєш, Лєший, заграв ти вже на’ з цими пріколами. Може, я собі сам придумаю, шо робити? — Фріц явно був настроєний поборотися за свою свободу дій, і його не влаштовувала драма, яка закінчилася, не почавшись.